Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 2

До 1760 року Джозефа Кервена майже всі стали цуратися. Його підозрювали у таємничих жахіттях і демонічних зв’язках, які виглядали то зловісніше, що важче їх було пояснити, зрозуміти чи навіть довести. Останньою краплею стало загадкове зникнення солдатів 1758 року. У березні та квітні того року два королівські полки на шляху до Нової Франції квартирували у Провіденсі[114], і за той час вони вельми зменшилися — набагато більше, ніж унаслідок простого дезертирства. Побутували чутки, що Кервена часто помічали за розмовою з «червоними мундирами», а коли вони почали зникати, то всі одразу пригадали історії про його моряків. Невідомо, щоб трапилося з рештою вояків, якби вони не отримали наказ рухатися далі.

А тим часом мирські справи торговця процвітали. Він мав негласну монополію на міську торгівлю селітрою, чорним перцем та корицею і в імпорті мідних виробів, індиґо, бавовни, вовни, солі, такелажів, заліза, паперу та різного англійського краму заввиграшки обійшов усі торгові спілки, окрім Браунів. Такі крамарі, як Джеймс Ґрін із Чипсайду, який тримав магазин «Слон», Рассели з-навпроти Великого Мосту з магазином «Золотий Орел» чи Кларк і Найтінґейл із «Рибою на Пательні», що біля «Нової Кав’ярні», майже повністю залежали від Кервена, який постачав їм товари; а його домовленості з місцевими винокурами, нарраґансеттськими молочниками і конярами, а також із ньюпортськими виробниками свічок зробили його одним із найбільших експортерів у колонії.

Хоча Кервена й піддали своєрідному остракізму, все ж він не втратив певного почуття громадянської солідарності. Коли дощенту згорів Колоніальний Дім, він щедро підтримав лотерею, завдяки якій 1761 року вдалося збудувати новий — цегляний, який і досі красується на старій головній вулиці. Того ж року він допоміг відбудувати Великий Міст, зруйнований жовтневим штормом. Він також відшкодував багато книжок з громадської бібліотеки, які згоріли у Колоніальному Домі, і багато чого придбав у доброчинній лотереї, на виручені кошти від якої заболочену Ринкову вулицю та поторовану колесами Таун-стріт замостили бруківкою, а також виклали посередині хідник з кругляка. Приблизно в той самий час Кервен побудував собі не дуже вигадливий, але розкішний новий будинок, чиї різьблені двері й досі вражають. Коли 1743 року послідовники Вайтфілда відділилися від церкви доктора Коттона, що на пагорбі, і заснували церкву напроти Мосту, обравши пастором Сноу, Кервен приєднався до них; утім, невдовзі він втратив охоту до їхніх зібрань. Проте згодом він знову почав проявляти набожність, оскільки розумів, що необхідно розвіювати чутки, які відчужили його від міста, оскільки незабаром ті можуть зашкодити його справам.