Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
— Через тебе втрачаю найкращі перегони. Але залишусь, якщо бажаєш. З тією, однак, умовою, що й ти сьогодні не підеш до церкви Святої Агати.
То був день Божий. Але й перший день після майже тритижневої розлуки з мужем. Так, але ж уже два роки не траплялося, щоб вона першого дня тижня, в неділю не пішла до церкви! Затулила обличчя долонями і швидко викинула з себе:
— Залишусь.
Тоді нагий Аецій рушив до дверей і мовою гунів гукнув:
— Траустіло! Підеш до Касіодора і скажеш, — префект міста має оголосити в цирку, що перегони перенесені на завтра[105].
— Ти знову була у церкві Агати?
У Пелагії підігнулися ноги. Тремтячими руками затулила очі. Не могла дивитися на Аеція: ніколи не бачила цього любого обличчя так невпізнанно зміненим гримасою страшного гніву.
— Питаю, була?…
— Була, — прошепотіла здивовано і злякано.
Він одразу ж заспокоївся.
— Добре, що кажеш правду. Я нічого так не ненавиджу, як жіночих викрутів. Принаймні уникнеш того приниження, що за кожним твоїм кроком слідкуватимуть добре оплачені двоногі сторожові пси. Більше ти до церкви Агати не підеш.
Вона якусь мить дивилася на нього безтямнимим поглядом. Але тоді чорні африканські очі спалахнули гнівним вогнем, кулаки судомно затислися, темне чоло перетяли глибокі вертикальні зморшки, а в куточках губ заграла глузлива посмішка, та сама, яка колись здобула стільки перемог над Боніфацієм.
— Піду! — гукнула.
Знизав плечима.
— Ти не чула, що я сказав? Більше до церкви Агати не підеш.
Тупнула ногою.
— Піду!
Йому знову все обличчя збагряніло. Але Пелагія більше не боялася. Лише глузлива посмішка зникла з куточків уст, але тим лютіше блищали очі. Бачачи, що Аецій рушив з місця і йде просто на неї, високо зіп’ялася на пальці і, похиляючись усім тілом уперед, втупила викривлене гнівом і впертістю обличчя сливе в самі налиті сказом очі.
І тої ж миті впала на підлогу зі страшним криком болю й тривоги. Натомість Аецій не обмежився одним ударом тяжкою долонею в саме чоло, а, схилившись над лежачою, почав бити її по раменах… по спині… по шиї….
Б’ючи, не тупав ногами, не лаявся, не кричав… Лише вдаривши її востаннє гукнув уже майже спокійним голосом і радше глузливим, ніж гнівним, хоча все ще тяжко дихав:
— Я не Боніфацій, Пелагіє! Забудь про ці свої штучки і бабські хитрощі, які ти мала проти нього…. Якщо я сказав: ні, то вже ніколи не кажи: так, бо заболить тебе куди більше і будеш вити, не ойкати… Чи ти справді думала, що, бувши жоною патрикія імперії зможеш явно визнавати єресь і відкрито з’являтися в аріанській церкві? Досі я нічого не казав, бо вважав тебе мудрою жінкою і думав, що ти сама все зрозумієш… Шкода, що мушу тебе вчити розуму таким способом…
Вона сіла на підлозі. По обох щоках текли їй сльози, але обличчя все ще було викривлене радше гнівом і впертістю, ніж болем… і так само гнівно поблискували два ряди зціплених сліпуче-білих зубів….
— Не знала я, що ти такий, — прошипіла, — а мала б знати… Адже твоїм найбільшим другом був король гунів! Можеш мене бити… катувати… вбити! Я віри не зречуся…
Раптом щось згадала і зірвалася на рівні ноги.
— І хто ж це раптом став таким правовірним? Таким молотом єретиків?! — скрикнула з погордою. — Приятель огидних язичників… короля Ругіли… Марцеліна… Літорія… А хіба ж твій син Карпіліон не росте язичником серед твоїх приятелів гунів?! Яка несподівана ревність! Бий мене, Аецію! Найближчого ж Божого дня піду до церкви Агати…
З очей посипались іскри… захлинулася останнім словом… крикнула… вхопилася рукою за палаючу страшним болем щоку… Наче крізь сон чула його слова: «Кажи що хочеш, але про церкву Агати ані писни!»… проте далі гнівно тупала ногами і кричала:
— Не відірвав мене від святої віри ні Боніфацій… ні навіть сам Августин… І ти не відірвеш!
105
Ото з якої причини циркові змагання перестали проводити в неділю! Але насправді рескрипт із забороною в неділю циркових перегонів і розваг узагалі був виданий значно раніше, ще імператором Феодосієм І. Цікаво, що в багатьох країнах, особливо англосаксонських, цієї заборони ригористично дотримувалися аж до останнього часу. Всі ті, що не могли в неділю повечеряти у ресторані, мають за це подякувати останньому імператору і Східної, і Західної імперії.