Реальна загроза
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Реальна загроза». Краткое содержание книги:
Під час першої ж своєї експедиції Александр потрапляє на далеку і досі нікому не відому планету Ютланд. Ця подія круто змінює все його життя, і він опиняється в епіцентрі прийдешньої міжпланетної війни...
Ериданські ЗМІ, які з певним запізненням довідалися про нашу діяльність на Вавілоні, потім швидко зорієнтувалися і без проблем ототожнили капітана Шнайдера зі зниклим безвісти пілотом Александром Вільчинським. Вони змусили уряд визнати, що я справді є сином Бруно Шнайдера, і в результаті дійшли висновку (на позір логічного, але насправді хибного), що ми з Павловим організували викрадення дослідницького фрегата „Маріана“. Ще безглуздіше припущення вони зробили з приводу наших військових закупівель і вербування найманців, вирішивши зопалу, що Ютланд планує агресію проти Октавії. Та вже в матеріалах, що прибули з наступним авізо, ериданські журналісти трохи вгамували свій викривальний запал — вони не могли ігнорувати того факту, що ютландська делегація саме проводить з Землею перемовини про оборонний союз.
А далі, з шестигодинним інтервалом, тобто з кожним новим авізо, на адресу банку, але з моїм ім’ям як одержувача, стали надходити тисячі листів від пересічних ериданців. Здебільшого вони були лайливими — їхні автори проклинали мого батька, а заразом і мене, дехто навіть погрожував мені розправою. Я волів би взагалі не читати їх, проте серед отриманих листів були й такі, котрі не можна було залишити без уваги.
На щастя, тут на допомогу мені прийшла Ліна, що досі лише номінально виконувала обов’язки моєї секретарки. Тепер у неї з’явилася справжня робота — вона попередньо сортувала мою кореспонденцію й відсіювала всі листи від недоброзичливців.
— Господи! — обурювалась вона, читаючи, слухаючи або переглядаючи подібні послання. — Як ці люди можуть нападати на тебе?! Вони ж нічого про тебе не знають.
— Вони знають головне, — відповів я, — що моїм батьком є Бруно Шнайдер. А у декого з них під час путчу загинули близькі, друзі, родичі.
— Але до чого тут ти?
— Я син головного фашиста. Їм цього досить.
Після відсіву залишалося не більше десяти відсотків від початкового обсягу кореспонденції. Ці листи умовно поділялися на три категорії. До першої належали послання від людей з крайніми правими поглядами, що писали мені від нічого робити, без жодної конкретної мети. Вони просто вітали мене з тим, що мій батько живий, бажали мені успіхів, щиро шкодували про те, що „реакційний плутократичний режим“ придушив у зародку нове „народне повстання“, і висловлювали сподівання, що адмірал Шнайдер подбає про долю „в’язнів сумління“. Як правило, читати такі листи було не менш неприємно, ніж ті, де мене лаяли. Але ці, принаймні, були доброзичливими.
Типовим зразком листів другої категорії було послання від колишнього головного старшини Гуго Гонсалеса, яке я отримав серед найперших. Він писав:
„Дорогий Александре! Маю надію, ти пам’ятаєш мене і не тримаєш зла через те, що я не взяв тебе на роботу в „Інтерстар“. Адже зрештою все обернулось на краще…“ (Про те, що він доклав до цього „кращого“ руку, Гонсалес скромно промовчав.) „…Ти навіть не уявляєш моєї радості, коли я дізнався, що твій батько, великий адмірал Шнайдер не загинув. Під час нашого повстання я служив на кораблі капітана Фаулера головним старшиною…“ — і так далі і тому подібне. А завершувався лист ось як: „Я чув, що ваша планета набирає людей для свого флоту. Якщо ви вважаєте, що вам може згодитися такий старий служака, як я, то я радо кину свою теперішню роботу і з задоволенням знову надягну військовий мундир. Для мене буде великим щастям служити адміралові Шнайдеру.“
Я зв’язався з коммодором Максимовичем і розповів йому про цей лист, як і про десяток інших схожих листів.
— Я ніколи не зустрічався з шефом Гонсалесом, — відповів коммодор, який теж був ериданцем. — Ні по службі, ні просто так. Але мені відомо, що адмірал Фаулер високо цінував його професійність і навіть пропонував вашому батькові переправити його на Ютланд. Проте Гонсалес, разом з іншими перспективними кандидатурами, був відхилений через велику родину — тоді ми діяли в глибокій конспірації, і кожен зайвий посвячений збільшував ризик викриття. А зараз ми цілком можемо дозволити собі взяти цих людей — вони вірні, надійні, словом, не завадять.
Ми домовилися, що копії всіх таких листів я негайно пересилатиму в кадровий відділ.
До третьої категорії належали листи від родичів екіпажу „Маріани“, що непокоїлися про долю своїх синів і дочок, чловіків і дружин, братів та сестер, племінників та онуків. Я відповідав їм ввічливо, але шаблонно, що всі їхні рідні живі та здорові і невдовзі повернуться додому. А через два тижні черговий корабель з Ютланда привіз листи від членів команди „Маріани“ своїм родинам. Я переслав їх на Октавію.