Реальна загроза

До особливої категорії належали заяви від начебто благополучних пілотів цивільних кораблів, у минулому — офіцерів військового флоту, яких було звільнено в запас у зв’язку зі скороченням збройних сил на їхніх рідних планетах. У перший день таких кандидатів відгукнулося лише четверо, на другий — понад десяток, а на третій — майже півсотні. Це були найцінніші кадри, але й клопотів з ними ми мали набагато більше, ніж з іншими. Вони вимагали вагоміших гарантій свого майбутнього, а також майбутнього своїх родин, і хотіли знати, які посади і на кораблях якого класу їм пропонують. Зате їх не бентежила звістка, що в найближчому майбутньому Ютланду майже напевно загрожує агресія, ніхто з них не забрав своїх заяв, проте кожен попередив, що зі своєю країною не воюватиме. Але з цим проблем не виникало: батько все врахував наперед і склав список з двадцяти трьох войовничих планет — потенційних агресорів (включно, звісна річ, з Тянь-Го), чиїх громадян не можна наймати в жодному разі.

Крім того, хоча в оголошенні йшлося лише про пілотів, до нас звертались і представники інших спеціальностей — здебільшого інженери та техніки різних профілів. Батько передбачив навіть це й надав нам відповідні інструкції. Таких претендентів ми не відхиляли, а пропонували їм разові угоди на один рейс (щоб доправити до Ютланда придбані кораблі) з гарантією безкоштовного зворотного проїзду (вже як пасажирів) і натякали, що в разі, коли вони добре зарекомендують себе, їх можуть узяти на постійну службу. Багато хто погоджувався на такі умови.

Контракти з нашими новими військовослужбовцями я підписував разом з коммодором Максимовичем: він — як представник Кадрового управління ВКС, а я — від імені імператора Ютланда. Зазвичай документи приносили мені в пентхаус, де я влаштував свій робочий кабінет і таким чином бодай частково примусив своє розкішне помешкання служити загальній справі. Проте кілька разів на день я відвідував штаб-квартиру й вербувальний пункт — просто щоб розвіятися й поспілкуватися з людьми. Інших маршрутів для прогулянок у мене не було: відповідно до батькового розпорядження, з того моменту, коли ми розкрили своє інкогніто, я не міг відлучатися з банку, щоб не ставити під загрозу наше завдання. Менш категоричне, проте досить жорстке обмеження було накладено й на інших керівників та провідних фахівців нашої групи, яким дозволялося залишати межі будівлі лише з посиленим ескортом охорони і лише у справах — наприклад, для огляду призначених до купівлі кораблів. Зате рядові співробітники, як і залишені на „Оріоні“ члени екіпажу, отримали право на відпустки, під час яких могли вільно гуляти по планеті. Одначе їх попередили, щоб вони трималися людних місць, бажано не розходилися поодинці й уникали пустельних вулиць та підозрілих закладів.