Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
і слухав пісні цвіркуна...
О земле моя, мій ти світе, тобою душа вся сія!
З тобою згадками я злитий, як кожна клітинка моя.
1956
Із збірки “Біля шахти старої” (1958)
* * *
Ой ви, далі, ви, далі, безконечний мій шлях!..
Синє море печалі у коханих очах.
І печалі, й надії,
і благання, і сліз...
Але вітер повіяв
і нам щастя приніс.
І, як сад, ти розквітла...
В квіти встелено шлях...
Море радості й світла у коханих очах.
1957
ТИ РВАЛА ОЖИНУ
Тремтіли за лугом далекі гаї, мов птичі розкинуті крила...
Ти рвала ожину, і губи твої од соку її червоніли.
Ще лист не жовтів у осінній журбі,
і трави не никли зів’яло.
Привітно усе усміхалось тобі,
і сонце тебе цілувало.
Спадали на листя проміння рої, а серце так щастя хотіло!..
Ти рвала ожину, і очі твої, як море, синіли, синіли...
1957
Лети вперед, лети, мій спів! Нехай минають дні!
Що чорний волос посивів, не жаль мені.
Як сонцем небо зацвіло там, там, удалині!
Що зморшки впали на чоло, не жаль мені.
Що юнь пройшла, не жаль мені її зів’ялих трав.
Я на майбутнього вогні минуле проміняв.
Так хай же променем цвіте у трудовій путі, хто за майбутнє золоте все віддає в житті!
1957
Моє серце уже од розлуки не плаче, як зоря над блакиттю дібров.
Ти з тайги принесла мені серце гаряче і в снігах незхололу любов.
На зажурені віти лягали сніжини, й навіть зір од морозу холов...
Тільки вітер шумів з дорогої Вкраїни, що повернеться щастя ізнов.
Все зима і зима, і короткеє літо, наче сон. Ти терпіла і йшла...
Як люблю я тебе за усе пережите, що, як хрест на плечах, ти несла!..
Наче сон, наче казка... Ти знову зі мною, і немає у серці пожеж.
Я дивлюся, як ти молодою ходою знов по вулиці Леніна йдеш51.
І любов мого серця, міцніша від криці, що надійна в труді і в бою, світить сонцем в очей твоїх сині криниці так, як світиш ти в душу мою.
1957
* * *
Ах ти, юнь чорноброва, запах сонця і трав!
На мосту калиновім я тебе наздогнав.
І огнем високості вся душа розцвіла, що до мене ти в гості хоч у пісні прийшла.
1957
* * *
Дніпро розтуманив тумани під вітру осіннього рев, і падає листя багряне, оголює віти дерев.
І віти шепочуть, що рано ще ждати приходу весни, хитаються скорбно і п’яно і мерзнуть на вітрі вони.
Хитаються віти з журбою, що теплого літа нема, що в сад голубою ходою за осінню прийде зима.
Й холодною ляже габою в глибоких снігах далина... Хитаються віти з журбою...
А все ж за горами — весна!
1957
Падав сніг, ласкавий і лапатий, обнімав нас, крилами немов...
І хотілось вічно так стояти...
Перший сніг і першая любов.
Як співала кров у юних жилах!.. Вечір той весну в серця нам ніс...
На щоках твоїх, до болю милих, я губами пив алмази сліз...
Ми стояли. Падав сніг без звуку. Твої очі зорями цвіли...
1 в руках моїх кохані руки ніжними й покірними були.
Білі квіти розсипало небо, і співала в жилах юна кров...
Ми мовчали... Слів було не треба... Перший сніг і першая любов.
1957
* * *
До тебе, друг, любов мою незмінну не можу порівняти я ні з чим, так, як любов святу до Батьківщини, що володіє всім єством моїм.
Стоять сади в полоні мрій, в журбі за літа днями.
Б’є осінь в бубон золотий холодними вітрами.
Останній промінь в хмарах зник, що в небі, як отари.
Це хочуть розлучить навік із сонцем землю хмари.
Не дочекатися од них ні ласки, ні привіту.
І сніг посиплеться із них на землю, сном повиту.
Замовкне бубон золотий, засипаний снігами.
І тільки хуги лемент злий полине над полями.
Та буде знову, знов блакить у сяйві золотому!
Землі із сонцем розлучить ще не дано нікому.
Нехай воно холодне ще, та набереться сили, щоб цілувати гаряче весною землю милу.
1957
Любить свій край — це для народу жити, боротися за юне, за нове.
Любить свій край — це значить все любити, у чім його святе ім’я живе.
Дні проходять без ліку, одцвітають маї.
В моїм серці навіки сині очі твої.
І любов пломениста, що дала ти мені, як душа твоя чиста в їх морській глибині.
Грають радісно ріки, і шумують гаї.
В моїм серці навіки сині очі твої.
1957
Наближення зими у всьому серце чує: і в шелесті листків, і в вітрі, і в стежках, що ждуть, коли блакить в сніжинках завирує і срібним стане сад, і забіліє шлях.
51
в щастя дні, і в дні біди грозові, не знаючи ні спокою, ні сна, завжди палають в серці дві любові... але по суті це любов одна.
1957