Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
І я відбив важким прикладом широкий окупанта штик.
Удар!.. Змішався з кров’ю порох, спахнула мука з-під повік...
І у шинелі сизій ворог, мов колос зрізаний, поник.
Упав на захід головою чужак на скровлену межу.
Так. Він хотів землі чужої, — і в землю він пішов чужу.
Вдаль на штиках несли життя ми, свої звільняючи поля.
І усміхалася квітками моя донецькая земля.
1956
Осінній вітру свист і плач дротів у полі, маленьким школярем, як цятка, в ньому я у Званівку іду. Шумлять дерева голі.
Там, за вікном смутним, бабуся жде моя.
Піски, кругом піски... Маленький крок мій тане у ґрунті мокрому, і в’ється дальній шлях. Жаліються комусь оголені баштани...
І, як піщинка, я загублений в вітрах...
У мандрах дальніх тих я забував утому, тільки б відчуть тепло стареньких рідних рук... Бабуся спить давно на цвинтарі глухому, і сивим став її колись малий онук.
Над нею дим пливе у небі голубому і паровози шлють в осінні далі гук.
Але, як і колись, забув би я про втому, тільки б відчуть тепло старечих добрих рук...
1956
Той ярок, чавунка і пісні, пісні... Поїздами лунко вдаль летіли дні.
Все поля навколо, на заводі грім...
Біля церкви школа, де я вчивсь малим.
Дні мої і ночі, каганця вогонь.
Тихі карі очі вчителя мого.
Перший спів кохання, плюскоти ріки, сльози, віршування і книжки, книжки...
Роси одсіяли, одгули громи там, де ми зростали, де любили ми.
В вибухах, у вирі йшли броньовики...
Я в шинелі сірій і штики, штики...
Б’ється серце чуло, світиться вікно.
Все давно минуло, все пройшло давно...
Той ярок, чавунка.
Щастя молоде.
Вулицями лунко день міський іде.
1956
* * *
Ми довго мовчали. Розлука. Любов, що в юному серці, як рана...
Так тихо над вербами місяць зійшов багряним клинком ятагана.
Дівочії коси, і очі в сльозах, і губи в прощальнім тремтінні...
І тіні, як засіки вражі в кущах, холодні, осіннії тіні...
Той голос, і руки, і стогін гармат навіки в мені, о навіки!..
Знов осінь, і з вітром шепочеться сад, і зорі, як срібнії ріки, в далекому небі... Але поміж них твоїх я очей не шукаю, як в юності ніжній... В очах я других всім серцем тепер потопаю.
Щасливий я з нею. Ти з іншим знайшла все те, що в мені ти шукала.
І з ним ти така, як зі мною була, коли ми розлуки не знали.
А місяць все той же горить в вишині, як тої прощальної ночі, і хиляться квіти в холодному сні,
і листя пожовкле шепоче...
1955
* * *
Літо даленіє, даленіє літо,
і шепочуть з вітром запізнілі квіти, квіти запізнілі, листя пожовтіле...
Чом ти зажурилась, мила, моя мила?
Чи тому, що в полі у сльозах тополі, що пливуть тумани ген на видноколі, чи тому, що зморшки твої скроні вкрили, що шепоче з вітром листя пожовтіле?
Що там зморшки! Тіні. Знов зазеленіє листя на деревах, як воскреслі мрії.
Ти ж для мене будеш юною такою, як тоді, як стрівся я колись з тобою.
Усміхнись, дивися, сяє сонце ввисі, дві рожеві хмарки ніжно обнялися
і пливуть безжурні в даль, що синьо грає... Той, хто вірно любить, осені не знає.
1955
Вітер осені шалено жовтий лист жене увись.
Та у пісні він зелений
і веселий, як колись.
В волос твій каштаннорунний срібні ниті заплелись.
Та в моїй ти пісні юна
і кохана, як колись.
1955
Лебедині крила — хмари в вишині.
Мила, моя мила, усміхнись мені.
Світить на долівку сонце гаряче.
Поклади голівку на моє плече,
як колись ти клала, й в шумі яворінь з неба заглядала хмарка у Ірпінь...
За вікном гуркоче день, як хвиль прибій... Щастя сині очі у душі моїй.
1955
І ти пішла, о друже милий, одтуманіла тихим сном, неначе лебідь білокрилий махнув за обрієм крилом.
Я довго ждав тебе. Жовтіло
і зеленіло листя знов.
І повернула долі сила мою окрадену любов.
Як щастям очі засиніли, коли до тебе я прийшов.
О лебідь, лебідь білокрилий, не відлітай від мене знов.
1955
* * *
Щось мені згадалося, що давно одснилося, наче поміж вітами молодість з’явилася, мов іду з тобою я берегом Дніпровим юнаком задуманим, ніжним, чорнобровим.
Солодко стискається, щастям захлинається серце моє щиреє, що з твоїм кохається, що з твоїм кохається, що з твоїм милується... Вітер поміж вербами з квітами цілується.
Там, де дальні обрії, залізничні лінії...
О, які ви добрії, очі мої синії!
О, які ви добрії, о, які хорошії!
Обсипає вечір нас золота порошею.
1955
* * *
Де та стежка люба, стежка у саду, де колись тебе я стрінув молоду?
Де той соловейко, що співав між віт? Одлетіли квіти і зів’яв їх цвіт.