Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Вкрили зморшки руки,
і навкруг чола, як туман на луки, сивина лягла.
І у серці в’яне сила молода...
Я не той, кохана, та і ти не та.
Як весною ріки, як в садах блакить, що пройшло, навіки в пісні буде жить.
Годі ж сумувати. Глянь, цвітуть сади... Радісно й крилато в пісні, як завжди, рідною землею йтиму гордо я з юністю твоєю, молодість моя!
1956
Ти проснись, моє кохання, розчини у сад вікно!
Вже з квіток росу світання сонце випило давно.
Небо повне птиць привітом, пісня лине од ріки,
і, весни залиті цвітом, в шибку стукають гілки.
Все кругом дзвенить, сміється... Мила, день уже давно!
Як для мене вірне серце, ти у сад розкрий вікно.
1956
І річка, і луки в туманах, в трояндах хмарок небеса.
Як сльози на віях коханих, в дзвіночках конвалій роса.
Я тихий той гай пам’ятаю
і тихі прощання слова...
І туга розлуки безкрая у серці моїм ожива.
Стояли ми довго з тобою...
Як горе, пливли тумани... Весною було це, весною, — а щастя прийшло восени.
Та в пам’яті знов оживає туман у полях весняних, росинки в дзвіночках конвалій, як сльози на віях твоїх.
1956
Я тим молодий, що між нами розквітнула щастя блакить.
Я тим молодий, що піснями завжди моє серце звучить.
Що сповнена ласки й привіту для мене в житті ти одна. Подібна весняному цвіту на скронях моїх сивина.
1956
Не тоне, ні, в життя бурхливім морі моя любов до тебе, друже мій!
Вона в душі моїй, як неба зорі, як промінь сонця теплий, весняний.
Вона в мені в час зустрічі й розстання цвіте у серці, сповненім жалю.
Я слухаю зозулине кування,
і серце їй відповіла: “Люблю...”
Люблю тебе за всі твої пориви, за душу, чулу до страждань чужих, за те, що ти і добра, і вродлива, за синь очей, за голос твій і сміх...
За все, за все!.. І в радості, і в горі люблю тебе, мій друже дорогий!
Моя любов, як неба вічні зорі, завжди, завжди горить в душі моїй.
1956
Цвіт садів облетів,
та не в’яне в піснях. Скільки щастя, вогнів у коханих очах!
Тумани — на лани...
Світ, солодкий мій світ! Од весни з далини долинає привіт...
Знов сія юнь моя,
як колись це було.
Цвіт садів облетів, —
щедре літо прийшло.
1956
Київські вулиці, білі каштани...
Дай мені руки і губи, кохана!
Дай подивитись у рідні зіниці, — щастя напитись з твоєї криниці.
Наче весна, ти обійми одкрила... Шаль за плечима — вишневії крила... Радість моя і любов осіянна!
Київські вулиці, білі каштани...
1956
Там, де гуляли ми з тобою в шахтарськім місті в дальні дні, копри і верби над рікою в моїй донецькій стороні.
Копри і верби над рікою, де труби дивляться увись, де зустрічались ми з тобою, щоб розлучитися й зійтись.
Відбилась там, з її красою, в Дінці, як в дзеркалі, блакить... Де зустрічались ми з тобою, де ми навчилися любить.
1956
Збулися всі сни і надії для того, хто ждав і любив. В душі моїй знову, Маріє, очей твоїх сонячний спів.
Немає розлуки туману,
і серце, як сад у маю.
О, чим відплачу я, кохана, за кожну сльозинку твою?
Днем кожним, подібним до цвіту, готов я обарвить твій шлях за кожну сльозинку, пролиту в далеких холодних ночах...
Щоб знов твоє серце розквітло для того, хто ждав і любив.
Щоб жив у душі моїй світло очей твоїх сонячний спів.
1956
Літо бабине, бабине літо...
Серце чує осінні путі...
Хтось заплутав зажурені віти в павутиння нитки золоті.
Листя слухає вітру зітхання
і згортає свої прапори.
На покірну красу умирання сонце дивиться сумно згори...
В’януть, в’януть вуста пурпурові... Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові ти заплутала серце моє.
1956
Тополі синій шум і зірка вечорова над вітряка крилом, зітхання й шерех трав...
О юносте моя!.. Як юнка чорноброва всміхнулась ти мені, і зір твій одсіяв.
Я згадував не раз про дальні, дальні роки, але вернути їх я тільки в пісні міг.
О юносте моя!.. Неначе степ широкий, що я колись пройшов у мареві доріг.
Де я колись любив і на гарматні хори поніс своє життя, щоб сонця зір не гас.
0 юносте моя, моя вечірня зоре,
хоч знала горе ти, а повна все ж окрас.
1 от тому тебе не можу я забути,
все кличу і все жду... Та лиш дроти гудуть... Коли ж не хочеш ти зі мною поруч бути, то хоч в піснях моїх зі мною ти побудь!
1956
Над озером хиляться віти...
Як квітів весни не любить!
Як землю мою не любити, що вчився по ній я ходить!
Лиш сниться той дим у просторі, як дальня дитинства весна, коли я дивився на зорі