Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
— Порадили? Хто?
— Одна з його жінок. Я не знаю її імені.
— Кажи далі. Що сталося потім?
— Я знайшла його коло підніжжя голубої статуї, що грає на віні. Він бився в корчах. Не дихав. Та невдовзі перестав корчитися й затих. Я не змогла намацати в нього пульс, серце не билося. Тоді я прикликала до себе хмаринку пітьми, загорнулася в неї і покинула Сад.
— Чому ти не покликала на допомогу? Може, було ще не пізно…
— Тому, звісно, що жадала його смерті. А ненавиділа його за те, що він зробив з Самом, за те, що відтрутив Парваті й Варуну, за те, що він вчинив з Теком Архіваріусом, за те…
— Постривай, так нам і дня не вистачить. Ти одразу пішла з Саду чи вернулась назад у Павільйон Насолод?
— Я пройшла через Павільйон і знову побачила ту саму дівчину. Я зробилася видимою для неї, сказала, що не змогла знайти Брахму і вернусь перегодом… Адже він таки мертвий, хіба ні? Що маю тепер робити?
— Покуштуй ще фруктів та випий соми. Так, він мертвий.
— Яма прийде по мене?
— Звичайно. Він візьметься за кожного, кого бачили неподалік. То була, безсумнівно, швидкодіюча трута, і ти застала його саме в хвилину смерті. Тому природно, що Яма вийде на тебе і піддасть психозондуванню, так само як усіх інших. З’ясується, що ти. не вбивала. Отож я пропоную тобі просто чекати, поки тебе викличуть. І більш нікому нічого не розповідай.
— А що я маю сказати Ямі?
— Якщо він візьметься за тебе раніше, ніж я з ним побачуся, розкажи йому все, не приховуючи того факту, що звірилася й мені, — бо ж гадається, що я не знаю нічого про цю подію. Смерть будь-кого з Тримурті завше тримається в таємниці якомога довше, навіть ціною життя інших.
— Але ж Вершителі Карми прочитають про все з твоєї пам’яті, коли ти постанеш перед їхнім судом для оновлення.
— Аби тільки вони не прочитали цього сьогодні з твоєї пам’яті. Число тих, хто знає про смерть Брахми, намагатимуться обмежити до мінімуму. Оскільки офіційне розслідування, мабуть, провадитиме Яма, до того ж він сам і сконструював психозонд, гадаю, навряд чи хто з представників Жовтого Колеса матиме доступ до роботи машин. І все-таки слід переговорити з Ямою і переконатися, що так воно й буде, або підказати йому, щоб про це подбав — і то негайно.
— Перше ніж ти підеш…
— Так?
— Ти сказав, що робиться все, аби число тих, хто знає, звести до мінімуму, навіть якщо комусь доведеться накласти головою. Чи не означає це, що мене?…
— Ні. Ти житимеш, бо я захищу тебе.
— Але чому?
— Бо ми друзі.
Яма керував машиною, що зондує мозок. Він прозондував уже тридцять сім душ; всі вони могли навідати Брахму з його Саду протягом того дня, що передував його вбивству. Одинадцятеро з них були богами, серед них Ратрі, Сарасваті, Ваю, Мара, Лакшмі, Муруган, Агні та Крішна.
З усіх тридцяти сімох богів і людей жоден не виявився винним.
Кубера Кмітливий стояв поряд Ями й роздивлявся плівки психопроб.
— Що ж тепер, Ямо?
— Не знаю.
— Може, вбивця був невидимкою?
— Може.
— Але ти так не думаєш?
— Не думаю.
— А якщо кожного в Місті піддати зондуванню?
— Кожного дня багато прибульців навідує Місто, приїздять і від’їздять через численні входи і виходи.
— А ти не подумав, що до цього міг бути причетний хтось із ракшасів? Вони знову сновигають по світу, як ти добре знаєш, — і вони нас ненавидять.
— Ракшаси не отруюють своїх жертв. Та я й не думаю, що хтось із них міг би прокрастися до Саду: адже там установлені кадильниці, які їх відлякують.
— То що ж тепер?
— Вернуся до себе в лабораторію та поміркую гарненько.
— Можна мені провести тебе до Безмежних Палат Смерті?
— Коли маєш таку охоту.
Кубера пішов з Ямою, і поки Яма розмірковував, гладкий Бог вивчав каталог психопроб, заведений Богом Смерті ще в пору його перших експериментів із зондувальними машинами. Звичайно, ті перфострічки були негодящі, браковані, всього-на-всього якісь уривки; тільки Вершителі Карми мали збережені до сьогодні життєписи усіх мешканців Небесного Міста. Кубера, звичайно, знав про це.
Нове відкриття друкарського верстата сталося в Місті Жадань, що стоїть над річкою Ведрою. Саме там провадились і надзвичайно сміливі досліди з ватерклозетами. А ще з’явилося двоє чудових художників, які розписували Храми, а один старий скляр виготовив пару біфокальних окулярів і почав робити іншу. Словом, з’явилися явні ознаки того, що в одному з міст-держав почалося відродження.