Бог Світла

Був ранній поранок. Біля ставка з пурпуровими лотосами, в Саду Радощів, коло підніжжя статуї голубої богині, що грає на віні, знайдено Брахму.

Дівчина, яка перша побачила його, подумала, ніби він просто спочиває, бо очі в нього були розплющені. Але за мить вона завважила, що він не дихає, а спотворене лице його не міняє свого виразу.

Затремтівши, почала вона чекати кінця світу. Коли бог помирає, то, природно, чого ще можна чекати, гадала вона. Та час спливав, і вона вирішила, що завдяки внутрішній злагодженості речей і подій світобудова здатна протриматися зайву часину чи дві, а коли так, подумалось їй, то чому б не сповістити про грізний прихід нової Юги тих, хто ліпше зуміє дати раду всьому.

І вона розповіла про все Першій Наложниці Великого Брахми, та на власні очі переконалася в смерті свого Владики, негайно звернулася до статуї голубої богині, яка відразу заграла на віні, а тоді послала звістку Вішну й Шіві, аби вони прийшли до Павільйону, не зволікаючи.

Вони прийшли, прихопивши з собою й Ганешу.

Оглянувши небіжчика, вони дійшли спільного висновку й ув’язнили обох жінок у їхніх оселях до винесення їм вироку.

По тому почали вони раду радити між собою.

— Нам терміново потрібен новий творець, — сказав Вішну. — Надається слово для пропозицій.

— Я пропоную Ганешу, — мовив Шіва.

— Беру самовідвід, — промовив Ганеша.

— Чому?

— Не люблю бути на видноті, волію діяти нишком.

— Тоді розгляньмо інші альтернативи — і то швидше.

— А чи не мудріше було б, — спитав Вішну, — з’ясувати передусім причини того, що сталося?

— Ні, — заперечив Ганеша. — Перше маємо обрати наступника. Навіть розтин тіла можна відкласти. Небо й на хвильку не повинне лишатися без Брахми.

— Може, оберемо когось з Локапалів?

— Може.

— Яму?

— Ні. Він надто серйозний, надто сумлінний — спеціаліст, одне слово, технар, а не адміністратор. До того ж мені здається, що він емоційно неврівноважений.

— Тоді Куберу?

— Надто меткий та пронозливий. Кубери я побоююсь.

— Індру?

— Надто свавільний упертюх.