Бог Світла
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1994, №3-4
- Переводчик: Лариса Маєвська
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Бог Світла». Краткое содержание книги:
Роджер Желязни — чудовий стиліст, проза його вишукана, поетична, іноді на грані експериментальної і водночас сповнена іронії та гумору. Особливий інтерес до теми богів та безсмертя привів Желязного, за висловом одного з критиків, на Парнас наукової фантастики.
Дія роману «Бог Світла» відбувається в далекому майбутньому, після загибелі людської цивілізації. Купка перших поселенців на планеті-колонії захопила контроль над досягненнями науки й техніки. Ці люди знайшли шлях до безсмертя, забезпечили собі необмежену владу на планеті й запанували над іншими людьми як боги індуського пантеону — Калі, богиня згуби і смерті; Крішна, бог пристрасті й хтивості, та ін. Однак бунтівний небожитель, Бог Світла (Будда) — повстав проти тоталітарного небесного ладу. Про все це читач дізнається, занурившись у магічний світ індуської культури й міфології, що розкривається засобами наукової фантастики і, переплітаючись з нею, надає сучасного філософського звучання творові та неповторного колориту його художній фактурі.
Яма пішов до свого друга Кубери.
— Ганеша, Вішну та новий Брахма вже звернулись до Агні, пропонуючи йому посісти місце Нищівника, — сказав Кубера. — Гадаю, він згодиться.
— Для Агні то просто чудово, — зауважив Яма. — А хто боговбивця?
— Я багато думав про це, — відповів Кубера, — і дійшов висновку, що у випадку з Брахмою то мав бути хтось йому дуже близький, адже Брахма взяв з його рук і випив трутизну; а у випадку з Шівою — хтось досить знайомий, щоб напасти на нього зненацька. Далі цього мої здогади не сягають.
— То це вчинив хтось один?
— Готовий закластися.
— А що, коли це початок заколоту Акселераціоністів?
— У це важко повірити. Ті, що співчувають Акселераціонізму, зовсім не згуртовані і не мають своєї організації. Адже Акселераціонізм зовсім недавно повернувся на Небеса. Мабуть, це наслідок якоїсь інтриги. Найвірогідніше — діяв хтось один, без підтримки прибічників.
— А які ще можуть бути причини?
— Помста. Або хтось із молодших божеств прокладає собі шлях нагору. Чому взагалі хтось когось убиває?
— Ти не маєш підозри ні на кого зокрема?
— Легше знайти підозри, ніж їх відкинути. А розслідування доручили тобі?
— Я вже в цьому не впевнений. Гадаю, що так. Але я докопаюся, хто це вчинив, хай би хто він був, і порішу його.
— Чому?
— Мені кортить щось таке вчинити, когось…
— Убити?
— Так.
— Шкода, мій друже.
— І мені. Але, зрештою, такий у мене привілей — і мій намір.
— Я волів би, щоб надалі в таких справах ти мені не звірявся. Це надто конфіденційна тема.
— Я нікому нічого не скажу, коли й ти мовчатимеш.
— Даю слово, що не прохоплюся.
— А знаєш, я ще проконтролюю кармічне висліджування — аби не потрапити під психозонд.
— Тим-то я й висловив своє застереження, а також про Шіву тобі розповів. Хай буде, як ми домовились.
— На все добре, мій друже.
— На все добре, Ямо.
Яма вийшов з Павільйону Локапалів, а невдовзі туди навідалась богиня Ратрі.
— Здоров був, Куберо!
— Здорова була, Ратрі!
— Чого ти сидиш тут на самоті?
— Бо допіру нікому було розрадити мою самотину. А ти чому завітала сюди — і одна?
— Бо мені зараз нема з ким побалакати.
— Ти шукаєш порадника чи співрозмовника?
— І того, й того.
— Сідай.
— Дякую. Мене бере страх.
— Може, хочеш їсти?
— Ні.
— Пригощайся тоді фруктами, випий чашечку соми.
— Гаразд.
— Чого ж ти боїшся і як мені допомогти тобі?
— Я бачила, як звідси виходив Владика Яма…
— А…
— Коли я зазирнула йому в обличчя, то раптом збагнула, що він і справді Бог Смерті і що є на світі сила, якої можуть боятися навіть боги.
— Яма сильний, і він мій друг. Могутня Смерть, і нікому вона не друг. Однак ці двоє співіснують — і це дивно. Агні теж сильний, і він ще й Вогонь. Агні мені друг. Крішна міг би бути сильним, якби побажав. Але він ніколи цього не хоче. Він зношує свої тіла з неймовірною швидкістю. Попиває сому, кохається в музиці і ласий до жінок. Він ненавидить минуле й майбутнє. Він теж мій друг. Я останній з Локапалів, і я не сильний. Будь-яке тіло, в яке я вселяюсь, невдовзі запливає жирком. Трьом моїм друзям я радше батько, ніж брат. Через них і я полюбив чарку, музику, вогонь і кохання, бо з цього складається життя, а тому я спроможний любити своїх друзів як людей або як богів. Але той, інший Яма, страхає мене не менше, ніж тебе, Ратрі. Коли він набуває свого Образу, то стає порожнечею, і тоді я, нікчемний товстун, здригаюся: В ті хвилини він нікому не друг. Отож хай тебе не бентежить страх перед моїм другом. Адже ти знаєш: коли богові тяжко, Аспект його поспішає йому на підмогу, о Богине Ночі, от як, приміром, зараз заполонив цю альтанку присмерк, хоча день ще довго добігатиме свого» кінця. Знай же, що стрівся тобі стривожений Яма.
— Він повернувся з подорожі так несподівано.
— Атож.
— Можна тебе спитати, чому?
— Боюся, що це надто конфіденційна тема.
— Це стосується Брахми?
— Чому ти питаєш?
— Мені здається, що Брахма мертвий. Боюся, Ямі доручили знайти вбивцю. Боюся, що він знайде мене, навіть якщо я накличу на Небеса ніч і вона триватиме ціле століття. Він знайде мене, і я не зможу глянути в лице порожнечі.
— А що ти знаєш про можливе вбивство?
— Гадаю, що я була останньою, хто бачив Брахму живого, або першою, хто знайшов його мертвого — залежно від того, що означали його корчі.
— Як це було?
— Вчора я прийшла до нього в Павільйон рано-вранці, аби вступитися за богиню Парваті, впрохати його змінити гнів на милість і дозволити їй вернутись. Мені порадили пошукати його в Саду Радощів, і я пішла туди…