Сини Великої Ведмедиці

— Що ти збираєшся робити?

— Люди в усіх наметах повинні скласти майно, щоб ще сьогодні вночі вирушити з резервації. Я обійду всі намети і дам знати жінкам. Ми підемо за тобою, ти маєш рацію, і ми зробимо так, як ти сказав.

— Іди, Уїнона. Ти допоможеш Ведмежому братству прокласти шлях до нового життя. В тобі живе мудрий дух. Ти розумієш більше, ніж воїни.

Дівчина, не гаючись, вийшла з намету.

— Де Гапеда? — стиха пробурмотіла Монгшонгша. — Вже настала ніч. Де він подівся?

Токай-іхто почув її слова. Його й самого дивувало, що хлопець досі не повернувся до батьківського намету, хоча дакоти не мали звички увечері шукати хлопців його віку. Хто прожив одинадцять зим, той сам знає, де йому спати, — в батьківському тіпі чи в сусіда. Але до схід сонця хлопець, свіжий і бадьорий, мусив обов'язково повернутись додому. Та сьогодні здавалося дивним, що хлопець не виявляв цікавості до повернення Токай-іхто і не показувався в наметі. Адже ж він бачив, як вождь повернувся до табору і разом з Уїноною та Бобром увійшов до тіпі Четансапи.

Токай-іхто швидко розгорнув велику шкуру грізлі і взяв убір з орлиних пер, який йому показувала Уїнона. Він надів його на голову разом з довгими китицями з таких самих орлиних пер. Це була прикраса, на яку зазіхали Червоний Лис і Джекман, але вона не потрапила до їхніх рук. Токай-іхто вирішив з'явитися перед чоловіками Ведмежого братства в уборі вождя.

Чапа випустив жердину і з похиленою головою поволі підійшов до вогнища.

— Токай-іхто, — почав він, затинаючись. — Уїнона хоче відвідати усі намети. Отже, також і мій намет. В матері, моїй матері, живе злий дух, що дедалі все більше й більше шаленіє. Я боюсь, щоб цей дух не накинувся на Уїнону.

— Це може статись. Але Уїнона не боїться.

— Я піду і спробую допомогти їй у моєму наметі.

— Якщо хочеш допомогти, то ти потрібніший мені тут. Лишайся.

Присоромлений Чапа замовк. Потім нахилився над Чорним Соколом і прислухався до його дихання.

— Він ще живий, — сказав Чапа і, зніяковівши від власних зайвих слів, пішов назад у глибину намету і зупинився там у нерішучості.

Через запону намету прослизнув хлопець. Його голова нагадувала обтягнутий шкірою череп мертвяка. Гапеда! Він зараз же підбіг до Токай-іхто, і той дозволив йому говорити.

— Я лежав на варті з Часке, — швидко й схвильовано доповів хлопець. — Сьогодні має приїхати Шонка. Я хотів повідомити про його наближення, щоб він зненацька не застукав вас у наметі. Його ще нема. Але Шеф де Лю тут, біля скель, де стоїть буланий. Він сказав мені, що Шонка з трьома озброєними людьми уже вирушив у дорогу і цієї ж ночі прибуде сюди. Це Шеф де Лю доручив тобі переказати, Токай-іхто. І він хоче знати, чи йому самому прийти в намет, чи й далі вести розвідку.

— Нехай він поїде до найближчого кордону в напрямі Чорних гір і розвідає, чи вільна там дорога. На своєму рябому за дві години він обернеться туди й назад. І щоб тоді негайно повідомив мене про наслідки розвідки.

— Гаразд. — Хлопець відразу зник.