Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Це означає, — сказав Подлясінський, — що Адам не попався. Вони ще не взяли його, бо тільки він знає всі мої чотири прізвища. Власне, для того, щоб полегшити Адамові роботу, я й прибрав собі оці чотири прізвища. Завдяки цьому він може мене відвідувати раз на тиждень і брати інформацію разом з платою за газ.
— За газ? — перепитав Клосс і згадав, що Тіче розповідав про якусь операцію Нойманна, пов’язану з абонентами газового заводу.
— Адам — інкасатор. Це якраз його справжня робота, на якій він працював ще до війни.
— Значить, вони про нього знають, — мовив Клосс і переказав Юзефові розмову з Тіче про грандіозну операцію Нойманна. — Ти мусиш його попередити, нехай тікає до лісу.
— А як же з дівчиною?
— Її попередиш після нього. За неї повинен вирішити Адам, якщо він їй довіряє.
— Адам прийде до мене завтра.
— То завтра нехай і втікають. Але перед цим передасте ще одне повідомлення від Я-23.
— Ти збожеволів! Якщо радіостанцію викрито…
— Тим-то й ба. Повідомлення Центр не одержить так само, як не одержав жодного з тих, що їх ми посилали протягом трьох тижнів. Його дістане Отто Нойманн. Це буде щось на кшталт особистого листа. Передасте, що Я-23 не зміг з’явитися в умовленому місці, бо того дня був у Щеціні в службовому відрядженні. Він просить призначити новий термін і місце зустрічі.
— Ти хочеш виграти кілька днів?
— Так. Вам потрібен час для втечі з Варшави. Не забудь прихопити з собою копії моїх радіограм за останні три—чотири тижні. Передай їх Бартекові, він повинен мати новий шифр і радіостанцію.
— А як же ти? — запитав Юзеф.
— Я мушу допомогти бідолашному Тіче. Хлопець ніяк не може втямити системи роботи ворожої радіостанції.
Клосс підвівся і легко вклонився Подлясінському. На прощання вони не сказали один одному жодного слова, хоч обидва думали про те саме — чи побачаться ще колись.
Бартек не був у захопленні від наказу, якого дістав минулої ночі. Він мусив негайно відкликати людей з запланованої операції на залізниці й швидко готувати посадочний майданчик. На щастя, поблизу не було великих німецьких підрозділів, і він міг організувати все протягом дня. Але що вдієш? Наказів не обговорюють, а наказ цей був ясний: приготувати посадочний майданчик для посланця Центру.
Вони чекали звечора на великій галявині посередині Козеницької пущі. У викопаних ямках уже лежав облитий бензином хмиз — його повинні були підпалити тоді, як почують гудіння літака. Але літак не прилітав. Ніч стояла холодна. Адам, який не звик до лісу, клацав зубами.
— Я боюся за Юзефа, — мовив він. — Що з ним могло статися? Чому його досі немає?
— Не каркай! — сердито відповів Бартек. — Не каркай, бо накаркаєш! Сьогодні я повторюю тобі це вже вчетверте.
— Він сказав мені, що ми зустрінемося в тебе. Я гадав, він уже тут. Невже не встиг?
— Ти знову починаєш? — буркнув Бартек і подав Адамові запалений недокурок. — На, потягни, дай роботу губам, щоб не плести дурниць.
Якусь хвилину вони мовчали. Десь угорі кричала сова. До Бартека підповзав не відомий Адамові молодий партизан.
— Товаришу командир, якщо через півгодини він не прилетить… Зараз почне світати.
Саме в цю мить Бартек почув гул літака. Хлопець, не чекаючи наказу, побіг до майданчика, де скидають вантажі. У викопаних ямках, що утворювали величезну літеру “Т”, схопилося полум’я. Пілот, напевне, побачив сигнали, бо йшов на посадку.
Наблизившись до літака, Бартек допоміг злізти опасистому чоловікові в довгому кожусі, який сковував його рухи. Партизани розвантажували зброю й боєприпаси і переносили їх на підготовлені селянські підводи, а Бартек повів посланця в напрямку лісової сторожки.
— Ви нікого не хочете перекинути? — запитав прибулий. — Літак зараз повертається.
— Ви залишаєтесь? — здивувався Бартек.
Чоловік, буркнувши, притакнув, і більше нічого тієї ночі Бартек від нього не почув. Лише наступного дня гість відрекомендувався.
— Капітан Антоні, — сказав він, — прибув у справі провалу.
— Швидко реагуєте, — промовив Бартек. Про те, що знайшлися люди з варшавської групи, я повідомив вам усього чотири дні тому. У мене є для вас сюрприз. Окрім Адама й Зяблика, знайшовся й радист.
— Це цікаво, — відгукнувся посланець. — Я хочу допитати його першим.
— На жаль, це неможливо. Він непритомний. Його поранили під час втечі. Чудом він дістався до війта в Козєницях. Турбується про Юзефа і Мундека, — додав Бартек. — Вони повинні вже бути тут. Тоді група була б у повному зборі.