Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
Але найважливіше — робота цього Прухналя. Нойманн інтуїтивно відчуває, що інкасатор газового заводу дістає інформацію в одній з квартир свого району. Дільниця знаходиться в центрі міста і має кілька вулиць. Це приблизно три з половиною тисячі квартир. Якби вдалося з’ясувати, в якій з них Прухналь буває чотири рази на місяць — адже інформації надходять регулярно щотижня — справа була б простіша… Лойтцке, звичайно, запропонує розповсюдити фотокартку цього інкасатора. Минулого тижня він висунув таку пропозицію.
— Ви довіряєте мені, пане штандартенфюрер? — запитав тоді Нойманн. — Певна річ, ми спіймаємо в сіті плітку, але тоді щука від нас утече. А вона й справді грізна. Я розшифрував текст останньої інформації. Наша щука вже знає про успіх підводного човна У-265, хоч в останньому зведенні окружної військової комісії про це ще не згадується. В інформації вказується також, що піхотний взвод має бути оснащений кулеметом із спеціальним охолодженням, підготовленим до африканського клімату, і обіцяно пізніше подати його технічну характеристику.
— Не переконуйте мене, — сказав тоді Лойтцке, — що Я-23 грізний і небезпечний. Я не втручатимусь у ваші справи, але прошу поквапитись.
Нойманн скористався нагодою й попросив шефа, щоб той позичив кілька чоловік з абверу — операція, яку він проводив, була безпрецедентною. У тому районі жило три з половиною тисячі людей, котрі були власниками особистих рахунків, та ще члени їхніх родин і піднаймачі. Навіть коли не лічити дітей, залишається близько десяти тисяч осіб. Треба було з’ясувати їхні анкетні дані, справжні анкетні дані, бо серед них повинні бути такі, що мають фальшиві документи, пошукати поміж них офіцерів запасу, звільнених з таборів для військовополонених, а також тих, які ховаються від німецьких властей. Довоєнна діяльність Прухналя, здається, свідчить, що Я-23 зв’язаний з колами крайнього лівого угруповання, а отже, серед цих десяти тисяч осіб треба знайти таких, які до війни були замішані в комуністичній діяльності.
Відділення Ц-1, що вивчало позаробочі зв’язки Адама Прухналя, як він і передбачав, не з’ясувало нічого нового. Інтуїція не підводила Нойманна — він був упевнений в цьому. Адам Прухналь контактував з кимось із тих, хто мешкав в одній з трьох з половиною тисяч квартир. На підставі перевірки рахунків пробували дізнатись, чи інкасатор відвідує якусь із них частіше, ніж раз на місяць. Але про це ніщо не свідчило.
Тоді Нойманнові сяйнула інша думка. Радіостанція працює щовівторка; цього самого дня Станіслава Заренбська приносить інформації кравцеві Сковронеку, зустрівшись перед цим, теж завжди у вівторок, з Адамом Прухналем. Не дуже ймовірно, щоб Прухналь ходив з таким небезпечним матеріалом по місту або десь його переховував. Ворожу агентуру цікавить, очевидно, й те, щоб інформації були передані якнайшвидше. Отже, з цього випливає: інкасатор дістає інформації кожного вівторка.
Це припущення дозволяло обмежити кількість квартир до чотирьохсот, але якби Нойманн помилився, це збило б його з пантелику. Тому про всякий випадок троє чоловік по п’ятнадцять годин на добу гнули спину над особистими рахунками осіб, які мешкали в тих чотирьохстах квартирах, намагаючись за всяку ціну знайти між ними якийсь зв’язок.
Нойманн знав: це єдиний можливий спосіб, але водночас усвідомлював, що йому бракує часу.
Він зупинився перед оббитими дерматином дверима штандартенфюрера. Ільзе, коротконога грудаста секретарка Лойтцке, мовчки показала йому на двері шефового кабінету.
“Погана ознака”, — подумав Нойманн. Ідеальній секретарці завжди передавався настрій штандартенфюрера.
Цього разу Лойтцке бавився запальничкою. Своїми довгими, худими пальцями він крутив маленький золотий предмет, клав його і брав знову. Нойманн насилу відвів погляд від цих тремтячих рук.
— Надто довго триває ця гра, Нойманне, — майже пошепки промовив Лойтцке. Цього разу він не запропонував Нойманнові сісти, і гауптштурмфюрер стояв виструнчившись. — Я читав ваш останній рапорт. Праця чимала, але тільки зовні. Листи, прізвища, записки, а цього Я-23 досі не спіймано. Чого ви стовбичите? Сідайте! Його останні інформації, в тому числі й ті, в яких ідеться про наші втрати в Югославії та про перекидання спеціальних груп на південь, відповідають дійсності.
— Хочу вас запевнити, пане штандартенфюрер, — Нойманн з полегшенням випростав ноги, — що жодним із цих повідомлень більшовики не скористаються, жодного з них вони не одержать, бо ми, послугуючись добутими шифрами, передали їхньому Центру сфабриковані нами матеріали.