Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
І Клосс знову рушив уперед. Сьогодні треба заглянути ще до одного тайника. Він був у стіні спаленого будинку з глибокими пробоїнами від снарядів. У третій з пробоїн, рахуючи від під’їзду, могла бути записка. Клосс роздивився довкола — вулиця була безлюдна.
Вдаючи, що поправляє мундир, він засунув руку, але тайник був порожній. Клосс роздивився знову, бо інтуїція підказувала йому, що за ним стежать.
“Невже це нерви?” — думав він. Вулиця так само була безлюдна. По одному боці її простягався цегляний мур без жодної заглибини чи виступу, де міг би хто-небудь сховатися. Лунко цокотіли по нерівній бруківці копита худої кобили, що тягла дрожки. Клосс круто повернувся і пішов знову в напрямку центру міста, але відчуття, що за ним хтось стежить, не полишало його.
“Бідолашний Тіче, — подумав Клосс, щоб якось позбутися цього надокучливого, нічим не обґрунтованого почуття, — він ніяк не може одержати своєї жаданої відпустки, а йому ж так кортить поїхати до рідного баварського містечка й похизуватися там орденом на мундирі”. Він дуже легко клюнув на думку, що ворожа радіостанція працює від сходу до заходу місяця. Тіче навіть здалося, що він сам здогадався про це. Звичайно, за скандал, який зчинився, коли виявилось, що служба безпеки контролює радіостанцію, Клосса ніхто не міг звинуватити.
А втім, авантюра була не така вже й велика. Правда, на обличчі полковника фон Оссетцького з’явилося навіть щось схоже на усмішку, коли обер-лейтенант Клосс доповів йому про наслідки трагічної помилки. Та все ж про відпустку за таких обставин Тіче, ясна річ, важко було мріяти — він мусив, сердешний, замість цього втішитися кількома додатковими порціями пудингу.
Клосс усміхнувся своїм думкам і тої ж миті почув постріл. Обернувшись і причаївшись за виступом стіни, побачив хлопця, що навскіс перебігав вулицю, ховаючись у руїнах спаленого будинку, який Клосс щойно минув.
З-за рогу вибігло кілька жандармів із зброєю напоготові. Рудовусий начальник патруля допоміг Клоссові підвестися.
— Вас поранило, пане обер-лейтенант?
— Ні, на щастя, ні.
— По вас стріляли?
— Можливо, — відповів Клосс. — Він утік у той бік. На ньому червоний светр, — показав Клосс у протилежний від спаленого будинку бік.
“Сподіваюсь, — подумки відзначив він, — що ніхто в цю пору не ходить у червоному светрі”.
Жандарми побігли. Обтрусившись, Клосс зупинив рикшу, що саме проїжджав.
— На Боніфратерську! — кинув він, вирішивши, як кожного непарного дня, поїхати на явочну квартиру, хоч добре впізнав хлопця, котрий, вистреливши в нього, перебігав вулицю.
Це був Мундек, хлопець, про якого Юзеф казав: “Мій пістолет”. Або: “Моя охорона”. Клосс бачив його кілька разів здалеку. Він не міг помилитися.
Обійшовши довкола напівзруйнований будинок на Боніфратерській вулиці, Клосс через підвал дістався на сходовий майданчик.
В одну мить він збагнув, що сталося. Юзефа, очевидно, викрито, а тільки ж йому відомо, хто зрадив. “Тітка Зюзанна” здогадалася, що була введена в оману. Клосс знав, що в такій ситуації наказ може бути лише один — убити, знав, що за таких обставин і сам вчинив би так само.
Але знав ще й те, що зрадник не він і за всяку ціну мусить це довести. Якщо доведеться стати перед судом… Правда, ніхто не оголосить йому вироку. На це немає часу. У найкращому разі опісля почеплять напис: “Іменем Речі Посполитої суд підпільний…”
Намагаючись ступати нечутно, Клосс підіймався сходами. Щомиті він зупинявся й прислухався. За ним ніхто не йшов. Але ж невідомо, чи хлопець діє сам. Можливо, ще хтось чекає на нього в цій квартирі? З майданчика не чути було нічого, проте Клосс знав, що чоловік за дверима, якщо він там є, стоїть зараз непорушно, затамувавши подих.
Зумисне з рипом заходився відчиняти двері сусідньої квартири. Зачиняючи, теж грюкнув ними.
Тепер уже Клосс діяв блискавично. Кілька кроків — і він на балконі, що сполучався з балконом сусідньої квартири. Перестрибнувши через балюстраду і продавивши шибку, він з окриком: “Руки вгору!” — опинився в їдальні.
Його зустріла тиша. Клосс швидко окинув поглядом їдальню і переконався, що він сам. Тепер залишалось перевірити ще вітальню, кухню та альков.
Усе гаразд. Клосс наостанок перевірив ще, чи замкнені двері. Так, усе було, як він залишив. Відсунув засувку — було домовлено: двері в непарні дні мали бути відчинені. Що, коли цей хлопець прийде сюди? А він прийде, напевно, бо після однієї невдалої спроби не відмовиться від виконання одержаного наказу. Клосс міг би легко застрелити хлопця. І так би й зробив, якби справді був тим, за кого його вважають.