Ставка більша за життя. Частина 2
- Автор: Збых Анджей
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: Микола Дуркевич
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Ставка більша за життя. Частина 2». Краткое содержание книги:
Одне завдання відповідальніше за друге, але Мочульський, що діє під прибраним ім’ям Ганса Клосса, знаходить у собі силу волі не схибити у ворожому оточенні, вийти переможцем у поєдинках із абвером та гестапо.
Книжка складається з шести новел, в основу яких лягли воєнні події 1943–1944 років. Вони є продовженням однойменного роману польського автора, що виходив у видавництві 1970 року.
— Це був вермахт?
— Здається, — невпевнено відповів Сковронек. — Кільканадцять солдатів і два офіцери. А потім прийшов ще один у чорному мундирі.
— Гестапо і вермахт водночас?
— Не знаю, — через силу дихав Сковронек. — Мене це не цікавило. — Він на мить заплющив очі, потім знову розплющив їх. — Коли зайшов той гестапівець, то один з офіцерів почав йому доповідати. Я запам’ятав навіть прізвище офіцера — обер-лейтенант Клосс. Саме тоді я скористався метушнею й вискочив у вікно. Під моїм вікном є повітка, заввишки майже півповерха. Я не чув пострілів і тільки пізніше помітив, що поранений.
— Як звали того німецького офіцера? Повтори, — сказав Антоні.
— Клосс, — тихо промовив кравець. — Обер-лейтенант Клосс,
Коли вони вже прийшли в іншу землянку, Бартек хотів сказати капітанові, що цього не може бути, що він не раз мав справу з Клоссом, що знає його й цінує. Але Антоні, немовби відгадавши його аргументи, сказав:
— Кожен агент, врешті-решт, провалюється, і тоді для нього залишається з двох одне — або загинути, або зрадити й далі працювати під контролем ворога.
— Я не вірю, щоб Я-23…
— Тепер усе стає на свої місця. Німці збагнули: рано чи пізно ми помітимо, що Я-23 вводить нас в оману. Що робить Центр у таких випадках? Пориває зв’язки з агентом. Вони ж хотіли запобігти цьому, тому й послали обер-лейтенанта Клосса накрити радіостанцію. Все було організовано так, щоб дати можливість втекти радистові, бо німці знали, що він неодмінно дістанеться до нас і назве прізвище офіцера, який застукав радіостанцію. Вони розраховували на те, що ми, довідавшись, що Клосс ліквідував радіостанцію, котра нас дезінформувала, не матимемо права йому не довіряти. Ви розумієте тепер цей підступний план?
Бартек кивав головою, хоч упевненість, з якою цей гладун викладав йому свої міркування, трохи жахала його. Він зрадів, коли зайшов Адам і перебив їхню розмову, бо йому не доведеться притакувати, що він зрозумів і схвалює хід капітанових думок.
Адам доповів, що прийшов Мундек, Юзефів охоронець. Хлопця покликали, але він нічого не міг сказати. З Подлясінським він розлучився тиждень тому, і відтоді його не бачив. Він думав, що Юзеф уже в лісі. Сам Мундек прийшов тільки тепер тому, що в Карчеві, де йому довелося заночувати, він опинився в “мішку” — жандарми оточили село й прочісували його, шукаючи свиней.
— Ви бачили того німецького офіцера, з яким інколи зустрічався Юзеф? — запитав капітан.
— Авжеж, — відповів хлопець.
— А ви змогли б його впізнати?
— Цілком.
— Тоді завтра ж поїдете до Варшави.
Бартек нарешті збагнув, що Антоні мав на думці.
— Ви хочете, щоб Мундек застрелив Я-23?
— Ми маємо право в таких випадках вирішувати самостійно, — відповів Антоні. — А Мундек, як ви самі сказали, стріляє несхибно.
— Але докази, докази?! — вигукнув Бартек.
— Іде війна. Непрямі докази вини дуже сильні. Ми не можемо ризикувати. Іменем підпільного суду Речі Посполитої…
Нойманн ладний був погодитися зі своїм шефом. Так, він, гауптштурмфюрер Нойманн, йолоп, бо дозволив себе обвести круг пальця. Він гадав, що Я-23 у нього в руках, а тим часом Я-23 поглумився з нього. Лойтцке враз немовби ожив; гупаючи ногами, ходив по кабінету й пояснював Нойманнові, що коли йому вдасться викрутитися з цієї історії Східним фронтом, то нехай радіє, що народився в сорочці, бо він, Лойтцке, вважає, що для таких, як Нойманн, справжнє місце в концтаборі.
А все це сталося, звичайно, через Ільзе, коротконогу секретарку штандартенфюрера. Та звідкіля бідолашному Нойманнові було знати, що ця дівчина — комендантова небога?
Коли Нойманн одержав останнє, призначене для передачі повідомлення, що Я-23 не зміг прийти на зустріч, бо був у службовому відрядженні в Щеціні, то зрозумів — це якраз те, про що він мріяв. Підтверджувався здогад, що таємничим агентом Я-23 був хтось із німецьких службовців, бо ніхто інший не міг їздити у службові відрядження.
Щоб встановити, хто з німецьких працівників у Варшаві був того дня в Щеціні, людям Нойманна знадобилося всього кілька годин. Єдиною особою, яка була у відрядженні, виявилася саме Ільзе Кемпке. Нойманн уже уявляв собі міну штандартенфюрера, коли той довідається від нього, що невловимий Я-23 і його секретарка — одна й та сама особа.