Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна
- Автор: Желязны Роджер Джозеф
- Год: 2020
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-10-6057-8
- Переводчик: Анатолий Питик
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна». Краткое содержание книги:
Хтось повинен стояти за всім цим, але хто?
— Сюди.
Я почув, як Рендом із шумом втягнув повітря.
Раптом Бенедикт наставив вістря свого меча на картинку. Але Рендом поклав йому руку на плече:
— Ні.
У повітрі лунали дивні, не поєднані між собою звуки музики: якимось чином вони пасували решті антуражу.
— Ходімо, Мерлю!
— А ти туди чи звідти? — поцікавився у нього.
— І те, й інше.
— Ти пообіцяв мені, Люку; важлива інформація в обмін на звільнення твоєї матері, — сказав я. — Ось, вона тут. Що в тебе за секретна інформація?
— Ти хочеш отримати інформацію, життєво важливу для твоєї долі? — запитав, подумавши, він.
— Життєво важливу для Амбера — так ти сказав.
— А, ти про цю таємницю...
— Я не проти почути й іншу.
— Вибачай. Але я розкрию тільки один секрет. Який обираєш?
— Той, що стосується безпеки Амбера, — відповів я.
— Далт, — зронив Люк.
— Що з ним?
— Його матір’ю була Діла Дізакатрікс...
— Це мені відомо.
— ...а за дев’ять місяців до його народження вона була у полоні в Оберона. Він її зґвалтував. Ось чому, хлопці, Далт має на вас зуб.
— Лайно собаче! — вигукнув я.
— Саме так я йому й сказав, вислухавши цю історію всоте. Я порадив йому тоді пройти тим небесним Лабіринтом.
— І?..
— І він пройшов.
— Чорт забирай!
— Я лише недавно дізнався про це, — сказав Рендом, — від агента, якого сам надіслав до Кашфи. Але мені було невідомо те, що він пройшов Лабіринтом.
— Якщо ти це знав, то я залишаюся тобі винним, — сказав Люк, і мені почулася стурбованість у його голосі. — Тоді ось що ще: Далт після цього відшукав мене в Тіні Земля. Це він пограбував мій склад, забрав зброю, що там зберігалася, разом зі спеціальним боєзапасом. А потім, щоб замаскувати крадіжку, спалив будівлю. Але я знайшов свідків. Він з’явиться тут; і може з’явитися будь-коли. Ніхто не знає, коли саме.
— Ще один родачок збирається до нас у гості, — прокоментував Рендом. — І чому тільки я не єдина дитина?
— Робіть як знаєте, — сказав Люк. — Тепер ми квити. Давай сюди руку!
— Ти йдеш сюди?
Він розсміявся, і весь зал, здається, заходив ходором. Отвір у повітрі завис переді мною, а Люкова рука стиснула мою. Щось тут було дуже й дуже не так.
Я докладав неймовірних зусиль, аби підтягнути його до себе, але натомість відчував, що він тягне мене.
Сила була просто божевільна, і я не міг їй опиратися. Всесвіт, здається, перекрутився, коли ця сила заволоділа мною. Сузір’я розступались, і я знову побачив ті сліпучі бильця. На них стояла Люкова нога в чоботі.
Звідкись дуже далеко ззаду я чув, як волає Рендом:
— «В-12!» «В-12»![72] І на вихід!
...А тоді я раптом забув, у чому проблема. Місце, в якому я опинився, здавалося чудовим. Хоча така дурість із мого боку — переплутати гриби з парасольками...
Я й собі задер ноги на баляси, і Капелюшник хлюпнув мені вина та долив вина в склянку Люкові. Люк показав на сусіда ліворуч, і Шалений Заєць теж отримав свою порцію. Шалам-Балам поводився просто чудово, балансував тут, на краю всього. Круть, Верть, Додо і Жабун не давали музиці замовкнути. А Гусінь не давала погаснути кальяну.
Люк ляснув мене по плечі, я відразу ж захотів щось пригадати, але воно й надалі вислизало з поля зору.
— Тепер я в порядку, — сказав Люк. — Узагалі, все в порядку.
— Ні, є щось... Не можу пригадати...
Він підняв пивний кухоль, цокнувся зі мною.
— Забий! — сказав Люк. — Життя — це кабаре[73], старий!
Кіт, який умостився на високому сидінні поруч зі мною, увесь час посміхався від вуха до вуха.
Книга восьма
Знак Хаосу
Переклала Галина Михайловська
Філу Клеверлі[74] й нашим дням під сонцем. Дякую за всі кокю-наґе[75]
1
Щось мені муляло, хоча й не міг уторопати, що саме. Наче не така вже й незвична подія — пиячити в товаристві Білого Кролика[76], коротуна, котрий скидався на Бертрана Рассела[77], Кота з посмішкою від вуха до вуха, а ще мого старого приятеля Люка Рейнарда. Люк виспівував ірландські балади на тлі химерного пейзажу, що був намальований на стіні, але помалу перетворювався на реальність. Так, величезна блакитна Гусінь, яка пихкала кальяном, сидячи на маківці гігантського гриба, справила на мене враження, бо я знав, як це непросто — не дати погаснути водяній рурці. Але непокоїла мене не вона. Навколо бачив гулянку, а Люк і зазвичай тусувався з дивною публікою. Чому б це мало мене напружувати?
Пиво було високоякісне, і заїдки до нього подавали дармові. Демони, які катували рудоволосу жінку, прив’язану до стовпа, виблискували так, аж сліпили очі. Ось вони зникли, але вся картина залишилася пречудовною. Й узагалі все навкруги вражало красою. Коли Люк затягнув пісню «Затока Голвей»[78], я побачив затоку, таку прекрасну в сонячному промінні, що мені закортіло пірнути й розчинитись у її водах... Це було гарно й щемко.
Щось не те відбувалося з почуттями... Так, кумедна річ. Коли Люк співав сумну пісню, мене огорнув смуток. Коли ж він перейшов до веселої, я сповнився радощами. Повітря, здавалося, було перенасичене емпатією. От і добре! І світлові ефекти тут неперевершені...
Відсьорбуючи з кухля, раз у раз я дивився, як похитується на високому ослінчикові Шалам-Балам, у віддаленому кінці шинквасу. На якусь мить замислився, намагаючись пригадати, коли я тут опинився, але циліндр Шалама не сприяв релевантному зверненню до пам’яті... Нічого, пригадаю згодом. Гарна вечірка...
Я дивився і слухав, і смакував, і відчував, і все було просто зашибись. Усе, що привертало мою увагу, було класне. Я начебто про щось хотів запитати Люка? Здається, хотів, але він саме щось виспівував, та й мені, зрештою, було не до цього.
А що я робив, перш ніж тут опинитися? Проте здавалося безглуздям докладати зусиль, аби пригадати. Тепер, коли просто тут і зараз усе було сторчково.
Утім, я не міг позбутися відчуття, що забув щось важливе. Може, саме тому мене весь час і клинить? Може, я залишив на півдорозі якусь справу й маю повернутися до неї?
Я обернувся до Кота, спитати у нього, але він саме зникав, лишаючи по собі тільки широку посмішку. Мені спало на думку, що я теж міг би вчинити так само. Зникнути, злиняти та з’явитися десь в іншому місці. А може, саме таким чином я тут і опинився й так само можу піти звідси? Можливо. Поставивши кухоль на шинквас, я потер очі та скроні. У моїй голові весь світ крутився.
Раптом я пригадав своє зображення. На гігантській карті. На Козирі. Так. Ось як я сюди потрапив. Через Козир...
Мені на плече лягла рука, і я знову розвернувся. Рука належала Люкові, й він посміхнувся мені, простуючи до бару ще раз наповнити кухоль.
— Класна вечірка, еге ж? — мовив Люк.
— Авжеж, класна. А як ти натрапив на це місце? — поцікавився у нього. Він знизав плечима.
— Забув. А яка різниця?
Люк пішов геть, а між нами на мить знялася круговерть кристалів. Гусінь пихкнула, випустивши клубок пурпурового диму. На небі сходив блакитний місяць[79].
«Що не так із цією картинкою?» — запитав я себе.
Зненацька у мене виникло відчуття, наче мені на війні відстрелили здатність критично мислити. Я не міг зосередитися на аномаліях, яких тут мусило бути достобіса. Розумів, що потрапив у пастку, але не бачив виходу.
72
Вітамін В-12 разом з антипсихотиками застосовують для лікування шизофренії.
73
Рядок з пісні «Cabaret», титульної пісні американського мюзиклу 1966 р. та кінострічки 1972 р., музика Джона Кандера, слова Фреда Ебба.
74
Філ Клеверлі — вчитель айкідо, близький друг Роджера Желязни.
75
Кокю-наґе — кидки в айкідо, які виконують за допомогою «кокю» — точно скоординованого видиху. Відмінною рисою цих кидків є те, що їх виконують за рахунок об’єднання з рухом того, хто атакує.
76
У розділі 1 та розділі 2 діють персонажі книжок Льюїса Керрола «Аліса в Задзеркаллі» й «Алісині пригоди в Дивокраї» — Білий Кролик, Гусінь, Шалам-Балам, Кіт, Круть, Верть, Додо, Жабун, Капелюшник та інші.
77
Бертран Рассел (Bertrand Russell, 1872-1970) — англійський філософ, логік, математик, один із творців сучасної математичної логіки, а також аналітичної філософії. Нобелівська премія 1950 року. За спогадами сучасників, мав разючу схожість із персонажем Л. Керрола Капелюшником, як того зобразив на ілюстраціях Дж. Тенніел.
78
Голвей (англ. Galway) — затока Атлантичного океану біля берегів Ірландії, також місто і порт. Пісня «Затока Голвей» (англ. «Galway Bay») — одна з найпоширеніших пісень ірландців-емігрантів, створена в 1947 р., найвідоміша у виконанні Бінґа Кроссбі (Bing Crosby), американського співака й актора кіно.
79
Блакитний місяць (англ. blue moon) — друга повня за один календарний місяць, яку можна спостерігати приблизно кожні два з половиною роки. Це астрономічне явище назване так не через зміну кольору, а на основі англійської ідіоми «Once in a Blue Moon» (еквівалентної висловам «як рак свисне», «на турецький Великдень»). Так кажуть про щось неможливе.