Аецій, останній римлянин

Цю силу обоє — Боніфацій і Пелагія — відчули дуже швидко. Коли між подружжям спалахнула перша серйозна суперечка, викликана листом карфагенського єпископа Аврелія, що найсуворішими словами картав тих правовірних, які побираються з єретичками, — Пелагія цілу октаву не показувалася чоловікові на очі, а коли змилувалася і впустила його до своєї кімнати, про лист Аврелія не було вже й мови. Через півроку, коли однієї ночі Боніфацій, обіймаючи дружину, сказав зі сумною посмішкою, що вона мусить дати йому сина, який став би монахом і молив у Бога прощення за батькову холодність у справах віри, — Пелагія спокійно вислизнула з його обіймів і, закутавшись якоюсь тканиною, вийшла з кімнати, скрикнувши з лютим глумом: «Для цього візьми собі іншу жону, — не єретичку». І не повернулася ні тієї ночі, ні наступних, попри гарячі благання і пристрасні заклинання мученого жагою і розпачем чоловіка. Ця її перевага, що коренилася у неспівмірності почуттів та прагнень, які вони одне в одного викликали, не лише дозволила їй зберегти вірність науці Арія, але й вчинила її господинею думок і вчинків не тільки Боніфація — закоханого в неї чоловіка, а й Боніфація — глави сім’ї: patris familias. Та навіть Боніфація — комеса Африки! Адже образа, яку вона відчувала до Плацидії за її постійні докори, що приятель Августи зганьбився шлюбом із єретичкою, дуже спричинилася до розриву Боніфація з Равенною; так само, як до жорстокої страти переможеного полководця Маворція певною мірою призвів його лист, де він, вирушаючи проти збунтованого комеса Африки, сповіщав шляхетним африканцям, — не стільки за головою бунтівника їде, скільки для того, щоб, згідно зі словами Письма, відтяти йому правицю, бо всіх вона вводить у гріх, отруєна їддю єресі.

А все-таки воля Пелагії, що тріумфувала над законною владою мужа — patris familia, далеко не все завдячувала справам тіла і жаги. Молода жінка не раз здивовано думала, що, якби Боніфацій хотів, міг би її силі протиставити інші сили, не менше могутні: міг вигнати її з дому… публічно зганьбити… почати морити її голодом… так якось дошкулити або навіть бити, як це, начебто, нерідко чинять зі свавільними чи впертими дружинами інші чоловіки… Адже не раз сам казав зі сумною посмішкою: «Чому я не інший? Тоді би ти зрозуміла, що таке влада мужа… Інші не так роблять…» Але ніколи не вчинив нічого такого, що робили б із нею ті інші… Ніколи ні в чому її безпосередньо не скривдив… У хвилини навіть найбільшого гніву чи повністю заслуженої образи він не лише пальцем її не торкнув, але ніколи навіть не вразив жодним гострим словом.

Зате робив безліч інших речей, що її лише дивували і смішили. Вже першої пошлюбної ночі, перш ніж її обійняти, поклав голову їй на коліна і надовго завмер так, а потім осунувся до самих її стіп і почав палко цілувати довгі, тонкі, ледь скривлені пальці. Читаючи колись пізніше цілком випадково знайдений у батьківській бібліотеці кодекс поганського поета Марціала про різні любовні дивацтва, які інколи проявляються у людей, особливо ж у чоловіків, — подумала, з огидою відкинувши книжку: «А, може, це саме таке дивацтво Боніфація?… Невинне і кумедне…»