Погоня за вівцею
- Автор: Мураками Харуки
- Серия: Тетралогія Щура #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4067-1
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Прочее фэнтези
Электронная книга - «Погоня за вівцею». Краткое содержание книги:
Здавалося б, сюжет роману невигадливий. Від журналіста, що творить рекламні тексти й іншу порожнечу навколо себе, йде дружина. Та дарма — все одно не було між ними нічого яскравого. Замість того з’являється дівчина-повія з чарівними вухами. Любов не любов, але хоч якесь пожвавлення. А потім в життя героя входить вівця — єдина у світі, яку варто розшукати. Ця вівця час від часу вселяється в підхожу людину і стає її сутністю. Вона всемогутня і злопам’ятна. Така уперта тварина. Що за вівця і звідкіля прийшла — невідомо. Та й не це важливо. Пошук вівці — єдине, у чому є сенс. І якщо вже доля звела людину з цією твариною, нікуди від неї не сховатися. Адже вівця легко стає і долею, і думками, і навіть зовнішністю…
За вікнами висіла нічна темрява. Я зачинив віконниці і, влягшись на дивані, прослухав кілька старих тріскотливих платівок.
Чи повернеться Пацюк?
Може, й повернеться. Бо навіщо ж тоді запасатися харчами і паливом на всю зиму?
Однак це лише моє припущення. Можливо, що Пацюкові обридло сидіти в горах, і він спустився до міста або десь обзавівся дівчиною і вирішив жити, як усі смертні. І таке зовсім не виключалося.
Якщо ж це так, то моє становище незавидне. Ні вівці, ні Пацюка не знайдено. Скінчиться місячний строк — і виявиться, що той чоловік у чорному костюмі затягнув мене у справжні «Сутінки богів»[27]. Він зробить це, навіть не розуміючи навіщо. Така вже він людина.
Половина відведеного мені строку саме зараз минала. Другий тиждень жовтня — це пора, коли життя у місті найбільш схоже на міське. Якби всього цього не сталося, я, напевне, сидів би зараз в якомусь барі й, запиваючи віскі, вминав би омлет. Чудова година чудової пори року: за вікном надвечірні сутінки після дощу, у склянці на масивному дерев’яному прилавку вилискують скалки льоду, а час тече повільно, як річка на рівнині.
Поки я віддавався таким роздумам, мені почало здаватися, що в цьому світі є ще один я, і саме зараз в якомусь барі він задоволено попиває віскі. Що довше я про це думав, то щораз більше інший я здавався реальнішим, аж поки нарешті справжній я не перестав існувати.
Я трусонув головою і прогнав від себе ману.
За вікном стиха все ще перегукувалися нічні птахи.
Я піднявся на другий поверх і в одній маленькій кімнатці, якою не користувався Пацюк, улаштувався на нічліг. Ретельно складені матрац, простирадло й ковдру я знайшов у стінній шафі.
Меблі в моїй кімнаті виявилися такими ж, як у спальні Пацюка. Тумбочка біля ліжка, стіл, комод і торшер. Меблі старомодні, але міцні, виготовлені винятково з урахуванням їхнього практичного використання. Без жодної зайвої деталі.
З ліжка під вікном видніло пасовище. Дощ перестав падати, подекуди між густими хмарами з’явилися прогалини, а з них раз по раз визирав чарівний півмісяць і виривав з темряви навколишній краєвид. Здавалося, ніби прожектор висвічував дно глибокого моря.
Не роздягнувшись, я заліз у ліжко і довго дивився, як з’являлось і зникало у вікні пасовище. Незабаром на цю картину наклалася інша: я уявив собі, як самотня подружка, минає небезпечний поворот і спускається з гір. Коли й це зникло, мені примарилася овеча отара і Пацюк, зайнятий її фотографуванням. Однак за той час, поки місяць ховався і виринав з-за хмар, розтануло й таке видиво.
Після того під світлом торшера я взявся читати «Пригоди Шерлока Холмса».
6. Знахідка в гаражі. Роздуми посеред пасовища
Зграйка невідомих мені птахів, обсівши дерево сіінокі перед вхідними дверима будинку, немов прикраси на Різдвяній ялинці, щебетали з усієї сили. У промінні ранкового сонця навколишній світ виблискував вологою.
У старомодному, милому моєму серцю тостері я підсмажив хліб, на сковорідці — окату яєчню і випив дві склянки виноградного соку, знайденого в холодильнику. Без подружки я почувався самотнім, та мені здалося, що навіть те, що я можу відчувати самотність, уже давало мені надію на порятунок. Самотність — зовсім непогане почуття. Чимось схоже на затихле дерево, з якого спурхнули пташки.
Я вимив тарілку, зішкріб прилиплий до раковини яєчний жовток і цілих п’ять хвилин чистив зуби. Потім, після довгого вагання, поголився. На умивальнику я знайшов новісінький крем для гоління, станок «Жилет», зубну щітку з пастою, туалетне мило, лосьйон для шкіри та одеколон. Поряд на поличці лежав десяток дбайливо складених рушників різного кольору. Все було зроблено з акуратністю, властивою Пацюкові. На дзеркалі й на раковині не було жодної плямочки.
Щось подібне спостерігалося в туалеті та ванній кімнаті. Шви між кахельними плитками аж блищали — хтось відполірував їх до білого старою зубною щіткою і пральним порошком. З коробки ароматичних речовин у туалеті ширився запах джина з лимонадом, який подають в якому-небудь першокласному барі.
Я вийшов з туалету, сів на диван у вітальні і закурив першу ранкову сигарету. В рюкзаку лишилося три пачки «Ларку». Оце й усе. Коли вони скінчаться, нічого не залишиться, як кинути куріння. За такими думками я скурив ще одну сигарету. Вранішнє світло приємно радувало очі, сидіння на дивані здавалося розкішшю. Я незчувся, як минула година. Годинник розмірено вибив дев’яту.
27
«Сутінки богів» — остання частина опери Р. Вагнера «Кільце Нібелунгів».