Золотий маг. Книга 1. Зерно

Зонколан пішов до адміністрації, залишивши Ніка у великому дворі Школи. Хоча до початку церемонії відкриття нового навчального року та представлення нових учнів залишалося ще більше години, двір був заповнений чималою кількістю народу. Як розповідав Зонколан, маги намагалися прибути з усіх кінців країни. Тому в цей день проводилася велика рада Ордена Дихання. Там вирішувалися всі поточні питання Ордену. Чарівники стояли великими групами своїх кланів. Поруч з ними несміливо стояли майбутні учні в оточенні своїх сімей. Через те, що за місце в Школі можна було просто заплатити, то серед знаті, лицарів і багатих купців було престижно віддавати дітей сюди на навчання. Натовп магів різних кланів, учнів та їх родин поступово збільшувався, заполонивши майже все подвір’я. Нік мав би стояти поруч зі своїм кланом, але необхідність поки що не з’являтися на сцені змушувала його триматися подалі. Він блукав між групами, розглядаючи всіх, хто прибував на свято. Зрозуміло, найбільша група була з магів клану Лисиць. Вони займали мало не половину двору. За одягом було видно, що серед них багато знаті. Стовпи теж намагалися не відстати від них багатством і нарядами. Та хоча їх було менше, ніж Лисиць, але трималися вони не менш гордовито. Решта кланів, що були не настільки численними, намагалися триматися разом, й іноді було важко зрозуміти, до якого клану відносяться чарівники. Вони дружно і привітно зустрічали один одного, не намагаючись усамітнитися тільки з магами свого клану. Але навіть всіх разом магів кланів Драконів, Троянди й Птахів було менше, ніж одних тільки Лисиць. Зонколан розповідав по дорозі, що маги з цих кланів не настільки завзято відвідують день відкриття навчання в Школі. Вони не дуже багаті й не можуть собі дозволити кожен рік приїжджати на свято.

Прогулюючись, Нік помітив кілька гномів. Він знав, що гноми теж навчаються в Школі, але бачив їх уперше.

Зонколан суворо попередив його особливо не показуватися на людях та не привертати уваги, тому, переборовши величезну цікавість, не став пильно розглядати гномів і тим більше чіплятися до них із запитаннями. Незабаром йому набридло безглуздо ходити по двору Школи і він вирішив посидіти в стороні. Протиснувшись до стіни, яка оточувала двір, він помітив зручний парапет, щоб присісти. Виявилося, що Нік був не єдиним, хто хотів усамітнитися, наскільки це було можливо на цьому гучному майдані. На парапеті сидів молодий хлопець років двадцяти. Не бажаючи турбувати такого ж відлюдника, сів за кілька метрів і блаженно заплющив очі. Камінь, нагрітий сонцем, приємно віддавав тепло та хилив до сну. Тільки шум та постійні радісні вигуки не давали задрімати. Сидіти на твердому, нехай і приємно-теплому, ставало незручно, і Нік встав, щоб трохи розім’яти ноги. Самотній сусід продовжував сидіти й сумно дивитися на веселі групи магів. Нік зробив пару кроків та підійшов до нього.