Давня історія України (в трьох томах). Том 3: Слов’яно-Руська доба

Рис. 21. Ліпна посудина зубрицької культури з поселення Хрінники.

Середньодніпровська і дністро-волинська кераміка має у значній кількості потовщені і профільовані вінця, на відміну від Полісся й Верхнього Подністров’я. Крім того, кожен регіон має певну кількість своїх специфічних форм, пов’язаних із традиціями субстратних і сусідніх культур: у Подніпров’ї з пізньоскіфською, гето-дакійською і милоградською, на Поліссі з пізньопоморською, на Волині з поморсько-кльошовою і пшеворською, на Дністрі ще й з гето-дакійською.

Зрідка набір посуду рубежу нашої ери доповнювали конічні кухлики на порожнистій ніжці, невеликі посудини типу чарок, кубків та ін. Цікавими є знахідки глиняних ложок на поселенні Пасіки-Зубрицькі (Західна Волинь) та ножа-ложкоріза на зарубинецькому поселенні Ходосівка поблизу Києва.

Давні слов’яни Подніпров’я, Подністров’я і Волині мало практикували нанесення орнаменту на посудину. Основними прикрасами були пролощений жолобок під шийкою, плоскі наліпні валики або місяцеподібні наліпи на плечиках, дуже рідко пролощені геометричні лінії по тулубу. Окремі екземпляри горщиків та мисок мають оберегові знаки у вигляді хреста або жолобка на днищі.

Із занепадом латенської доби комплекс посуду слов’янських племен дещо збіднюється. Поступово виходять із ужитку чорнолощені горщики та миски. Керамічний комплекс пам’яток зубрицьких та пізньозарубинецьких старожитностей демонструє процес зближення матеріальної культури, а отже, й етнічну консолідацію слов’ян у І—II ст. н. е.[357].

Набір посудин, якими користувалася одна сім’я, можна уявити за знахідками із згорілого у пожежі житла київської культури на поселенні Киреївка, що розташоване на притоці Десни — Убеді. В одному з кутів будівлі знайдено скупчення перепалених фрагментів приблизно від 13 посудин, що, очевидно, впали з мисника. Серед них було, три корчаги, три-чотири кухонні горщики, дві невеличкі посудинки, під лощена чарка та дві чорно лощені миски, а також два диски-коржівники[358]. Горщикоподібні посудини мали переважно банкоподібну або ребристу (біконічну) форму. Іноді керамічний комплекс київської культури доповнювали конічні кухлики, келихи, кубки та посудини з отворами — цідилки для виготовлення сиру. На основі матеріалів, здобутих при дослідженні поселення Линів на Волині, встановлено кількість і набір посуду у зубрицьких племен. Підрахунки показали, що у житлі було 16—18 посудин. Із них — 10 горщиків, 4—5 мисок, 2—3 кухлики. Враховуючи, що в кожному помешканні жило в середньому 4—5 осіб, доходимо висновку, що кількість горщиків була удвічі більша від кількості мешканців житла. Це означає, що горщик відігравав багатофункціональну роль (використовувався для приготування їжі, зберігання рідини, для сипучих продуктів). Кількість мисок для їжі відповідала кількості членів сім’ї. Кухликів було менше, ніж членів сім’ї, отже, вони були у спільному користуванні.

Крім горщиків та корчаг з яйцеподібним корпусом, лощених мисок, зрідка дисків, культури Західного регіону (зубрицьку, черняхівську) характеризують невеликі груболіплені миски, кухлі та чарки. У більшій чи меншій кількості на слов’янських пам’ятках римського часу трапляється різноманітний гончарний посуд місцевого (у північно-західній частині України) або імпортного (на території київської культури) виробництва. Цілком ймовірно, що високоякісна черняхівська гончарна кераміка якоюсь мірою сприяла припиненню виробництва місцевого чорнолощеного посуду. Слов’яни користувалися гончарними кухонними горщиками та великими піфосами, різними мисками та вазами, невеликими келихами та глечиками, а також амфорами провінційно-римських типів. Уламки скляних кубків знайдено тільки на слов’янських пам’ятках верхів’їв Дністра та Західного Бугу, а також Середнього Дністра[359].

У ранньоісторичних слов’ян керамічний комплекс ще більше спрощується. Спеціальний столовий посуд у VI—VII ст. майже повністю виходить із ужитку. Можливо, його частково змінюють дерев’яні або берестяні посудини. Східноєвропейські культури цього періоду майже не відрізняються за набором кераміки, до якого входять горщики та корчаги, диски та сковорідки з невисокими бортиками. Тільки у населення пеньківської культури деякого поширення набули груболіплені миски. Проте відмінності у формах горщикоподібних посудин стали головною підставою для виокремлення різних культурних груп із загалом однорідного культурно-історичного масиву. Так, для празької культури є характерними стрункі горщики яйцеподібної форми з невисоким горлом. У пеньківській культурі переважають приземкуваті біконічні та опуклобокі горщики з короткою шийкою. Для коломийської культури типовими є тюльпаноподібні та банкоподібні горщики з майже невиділеною верхньою частиною. Разом з тим певні загальні керамічні форми зближують всі згадані групи старожитностей та свідчать про їх загальну етнічну належність[360].