Що таке антична філософія?

Тут, як і завжди, потрібно врахувати Платонову іронію, яка полягає у тому, щоб робити вигляд, ніби він не ставиться серйозно до того, що насправді для нього є важливим, однак так чи інакше Платон вважає, що природні речі, створені богами, зрештою вислизають від нашого пізнання. Загалом, можна сказати, що античні тексти з фізики не є трактатами, у яких раз і назавжди викладалась би остаточна і систематична теорія фізичних феноменів, які б розглядались як такі. Їхня мета була іншою. В них йшлося або про те, щоб навчитись розглядати проблеми відповідно до певного методу, як у випадку Аристотеля, або про те, щоб присвятити себе тому, що Епікур називає постійним вправлянням (energêma) у науці про природу (physiologia), тобто вправі, яка, за його словами, «приносить момент найвищого спокою в цьому житті»[652], або про те, щоб піднести розум за допомогою споглядання природи.

Ця вправа відтак має моральну мету, характер якої, безперечно, є різним у різних школах, але яка завжди визнається такою. Вона присутня вже в «Тімеї»[653], де Платон запрошує людську душу імітувати силою своєї думки душу світу і досягати у такий спосіб мети людського життя. Для Аристотеля практика дослідження приносить душі радість і дає їй, таким чином, змогу досягнути вищого щастя життя: часто філософ досягає лише правдоподібного, eulogon, що є лише задовільним для розуму, але що у такий спосіб дарує радість[654]. В Епікура вправляння в науці про природу звільняє від страху богів та страху смерті.