Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Зранку, щойно вставши, запитуй себе: «Що мені залишається зробити, щоб досягти безпристрасності та відсутності хвилювання? Ким я є? Тілом? Багатством? Репутацією? Нічим з цього всього. Але тоді чим? Я є розумною істотою». Що в такому разі вимагається від цієї істоти? Переглянь в думці свої дії: «Чи знехтував я тим, що веде до щастя? Чи зробив я щось супротивне дружбі, обов’язкам у суспільстві, схильностям серця? Який обов’язок я забув виконати у цьому всьому?» [632]
Ми бачимо ще ширші перспективи, коли Епіктет, заохочуючи філософа навчитись жити на самоті з собою, пропонує йому приклад Зевса, який, залишаючись наодинці після періодичного вибуху всесвіту і перед початком нового космічного періоду, «заспокоюється у собі самому, розмірковує про природу власного урядування та переймається думками, гідними його». Таким чином, продовжує Епіктет:
Ми також повинні розмовляти самі з собою, вміти обходитись без інших, не перейматися способом наповнити наше життя, ми повинні розмірковувати про небесне урядування, про наші стосунки з рештою світу, розглядати, яким аж дотепер було наше ставлення до подій, яким воно є зараз, якими є речі, які нас засмучують, а також чим тут можна зарадити, як можна їх викорінити[633].
Тут іспит сумління постає як частина значно ширшої вправи, а саме медитації. Рух концентрації на собі та уваги до себе нерозривно пов’язаний зі зворотнім рухом, рухом розширення та поширення, за допомогою якого Я переміщується в перспективу Цілого, свого зв’язку з рештою світу та з долею, що проявляється в подіях.
ПОШИРЕННЯ Я В КОСМОСІ
Ми бачили, що духовні вправи, рекомендовані Платоном, полягали у своєрідному розширені Я до цілої реальності. Душа «завжди хоче прагнути божественного й людського в їхній нерозривній єдності», «охоплювати внутрішнім поглядом неосяжну цілість часу й буття»[634]. Так, душа у певному розумінні розширюється, «вона ширяє на висотах і править усім світом»[635], тоді як серед людей живе одне лише тіло:
Його думка, для якої всі людські справи є лише дрібницями і нічим, якими вона не переймається, ширяє всюди, проникаючи в те, що є під землею, вимірюючи те, що є на землі, вивчаючи хід зірок на небосхилі, який вкриває небо, досліджуючи в цілому природу кожної з цих реальностей, ніколи не спускаючись до того, що є безпосередньо близьким[636].
Аристотелівське споглядання природи, що простягається від закоханого погляду, спрямованого на зірки, до чудесного задоволення, яке приносять творіння Природи, спричинює те саме піднесення думки.
Поширення Я в космосі існує також серед епікурейців; воно приносить чуттєве задоволення від занурення в нескінченність. Світ, який ми бачимо, для епікурейця є лише одним з незліченних світів, які поширюються в нескінченному просторі та часі:
… якби уявили собі всю безмірність, безмежність, величезну протяжність простору, до якого дух лине і в якому мандрує, перетинаючи його вздовж і впоперек, та все ж не бачить жодного краю чи берега, до якого він міг би пристати.
Дух зацікавлений ось чим: якщо й поза стіни далекі нашого світу простори лягли, якщо меж їм немає, що ж там за ними, ще далі, куди аж горить зазирнути Розум, куди наша думка летить у нестримному леті?
… відступають, розходяться стіни світу, і як відбувається все, крізь порожняву бачу […] Не постає на заваді земля: заворожений бачу, що відбувається в нас під ногами — в пустелі бездонній. Це споглядання якусь неземну в мені будить утіху, кидає в дрож, бо могутністю думки твоєї природа, мов одслонившись, уся в наготі цілковито постала[637].
Зазначимо мимохідь, що незалежно від того, як думають певні історики, не потрібно було чекати Коперніка, щоб «відступили, розійшлися стіни світу» і щоб перейшли від «замкнутого світу до нескінченного всесвіту»[638].
Як і свідомість існування, епікурейське споглядання природи є піднесенням до позачасовості, як говорить епікурейська сентенція:
632
Епіктет, Бесіди, IV, 6, 34.
633
Епіктет, Бесіди, III, 13, 6.
634
Платон, Держава, 486 а. На цю тему див.: Hadot P. La terre vue d’en haut et le voyage cosmique // Frontières et conquête spatioale. La philosophie à l’épreuve / J. Schneider, M. Léger-Orine. — Kluwer Academie Publishers, Dodrecht, 1988. — P. 31—40.
635
Платон, Федр, 246 b—c.
636
Платон, Теетет, 173 e.
637
Цицерон, Про природу богів, І, XXI 54 / Пер. В. Литвинова; Лукрецій, Про природу речей, II, 1044—1047; III, 16—17; III, 26—30 / Пер. А. Содомори.
638
Якщо скористатися назвою книги Александра Койре: Koyré A. Du monde clos à l’univers infini. — Paris, 1973.