Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
В епікурейській школі ми маємо приклад духовного керівництва у листі, який один з учнів Епікура, Метродор, пише молодому Піфоклу:
Ти говориш мені, що потяг плоті штовхає тебе до зловживання задоволеннями кохання. Якщо ти не порушуєш законів та не відхиляєшся жодним чином від встановленої доброзвичайності, якщо ти не заважаєш жодному з твоїх сусідів, якщо ти не вичерпуєш свої сили і не відвертаєш свою удачу, віддавайся своїй схильності скільки хочеш. Однак неможливо, щоб тебе не зупинив щонайменше один з цих бар’єрів: задоволення кохання ніколи нікому не приносили користі, якщо вони не надоїдають — це вже багато[675].
Ми дуже мало знаємо про духовне керівництво в давньому стоїцизмі. В будь-якому разі ми можемо припустити, що трактати стоїків з казуїстики, написані Антипатром з Тарса та Діогеном з Вавилона, сліди яких ми віднаходимо у трактаті «Про обов’язки» Цицерона, підсумовували тривалий досвід духовного керівництва. Як би там не було, історія стоїцизму пропонує нам численні фігури духовних наставників: Сенека у своїх «Листах Луцилію», Музоній Руф у своїх творах, Епіктет у своїх «Бесідах», які збереглися в записі Аріана. Духовне керівництво Сенеки є дуже літературним. В кожному своєму листі він використовує вражаючі формули, образи, змальовуючи щось, він навіть звертає увагу на звукові образи. Але психологічні спостереження та описи стоїчних вправ тут так само цінні. Все дає підстави вважати, що стоїчний учитель Марка Аврелія — Юній Рустик, був для нього духовним наставником, яким майбутній імператор часто обурювався, безперечно, через прямоту висловів цього філософа.
Різноманітні практики духовного керівництва можна побачити завдяки численним історичним анекдотам, що містяться у «Житті Плотина», написаному Порфирієм, а також в інших життєписах філософів кінця Античності. Наприклад, тут можна знайти знамениту історію про Плотина, котрий радить подорожувати Порфирію[676], якого переслідують думки про самогубство. Ми знаємо також цікаву деталь про спосіб, яким Едесій — філософ, що навчав у Пергамі у IV столітті, вгамовував своїх зарозумілих учнів:
Едесій зазвичай був привітним та близьким до народу. Після діалектичних занять він виходив прогулятися по Пергаму зі своїми найвидатнішими учнями. Він хотів, щоб ці учні зберігали в душі відчуття гармонії з усім родом людським та відповідальності перед ним; коли він бачив, що вони починали образливо та зверхньо поводити себе, загордившись своєю високодумністю, він опускав їх як Ікара, але не в море, а на землю чи у вир людського життя. Якщо він зустрічав продавчиню овочів, він дозволяв собі задоволення зупинитись і поговорити з нею про ціни, про гроші, які вона заробила, про вирощування овочів. Точно так само він розмовляв з ткачем, ковалем, теслею[677].
Текст Плутарха зручно підсумовує все те, що ми щойно змогли зрозуміти про феномен духовного керівництва у філософських школах та про свободу слова, яка там шанувалася. У випадку, каже він, коли той, хто приходить слухати філософа, схвильований чимось особливим, якщо його тривожить якась пристрасть, якої потрібно позбутися, страждання, яке потрібно послабити, то, щоб вилікуватися, потрібно зробити це на очах у всіх.
Якщо спалах гніву, забобон, гостра незгода з нашим оточенням чи пристрасне бажання, спричинене коханням, змушує тремтіти фібри нашого серця, яке ще ніколи не тремтіло, спричинює плутанину в наших думках, не потрібно намагатися говорити про щось інше з учителем, щоб уникнути догани, потрібно слухати під час уроків саме ті промови, у яких йдеться про ці пристрасті і, як тільки урок закінчиться, потрібно йти шукати учителя, щоб додатково його запитати. Потрібно уникати того, щоб робити навпаки, подібно до більшості людей: вони цінують філософів і захоплюються ними, коли ті говорять про сторонні речі, але коли філософ, залишаючи все стороннє говорить з ними безпосередньо і вільно про те, що для них є важливим і нагадує їм про нього, вони погано переносять це і вважають таке нескромним[678].
Більшість людей, продовжує Плутарх, вважають філософів просто софістами, які з того моменту, як тільки зійшли з кафедри та відклали свої книги й підручники, стають гіршими за інших людей «в реальних діях життя», але зі справжніми філософами все якраз навпаки.
675
Epicure et ses dieux… / Trad. Festugière. — P. 40; Ватіканські сентенції, LI, Balaudé, p. 216.
676
Порфирій, Життя Плотина, 11, 13.
677
Євнапій, Життя філософів та софістів…; див.: Goulet R. Aidésius de Cappadoce // Goulet R. Dictionnaire des philsophes antiques… — T.I. — P. 74.
678
Плутарх, Як слухати, 43 d.