Що таке антична філософія?
- Автор: Адо Пьер
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Новий Акрополь
- ISBN: 978-966-97200-2-3
- Переводчик: Сергей Йосипенко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
Хоча це явно не засвідчено текстами, цілком легітимно припускати, що іспит сумління практикувався вже в епікурейській школі, оскільки він майже невіддільний від сповіді та братньої корекції, які там шанувалися.
Його слід зустрічаємо також у II столітті до Різдва Христового в «Листі Аристея»[622], який стверджує, що обов’язком доброго царя є забезпечити запис усіх своїх дій та звершень упродовж дня, щоб мати змогу потім виправити те, що він міг зробити поганого.
Десь у християнську добу неопіфагорійство повертається до вправ із пригадування, які практикували давні піфагорійці, вже у моральній царині, ми бачимо це у «Золотих віршах»:
Це місце «Золотих віршів» часто цитуватиметься чи згадуватиметься згодом на користь практики іспиту сумління стоїками, такими як Епіктет, таким незалежним філософом як Гален і особливо неоплатоніками, такими як Порфирій та Ямвліх, що описують життя піфагорійських спільнот як ідеальну модель філософського життя. Медик Гален, що не належав до будь-якої філософської школи, уважний до лікування не лише тіл, а й душ, пов’язував іспит сумління з духовним керівництвом. Так, він радив виявляти свої помилки за допомогою людини в літах і досвідченої, а потім аналізувати себе самого зранку й увечері.
Сенека стверджує, що він сам практикував цю вправу і що він слідував тут прикладові філософа неопіфагорійського спрямування — Секстія, який жив у часи Августа:
Потрібно щодня закликати душу до підведення підсумків. Саме це робив Секстій: коли день минув, пішовши до своєї кімнати для нічного відпочинку, він запитував свою душу: «Від якої хвороби ти одужала сьогодні? Який недолік ти поборола? В чому ти стала кращою?» Чи є щось кращим, аніж проаналізувати увесь день? Який сон слідує за цим аналізом самого себе, наскільки він є спокійним, глибоким та вільним, коли розум був похвалений чи попереджений, коли він став наглядачем та таємним суддею своєї власної поведінки! Я використовую цю здатність і щодня розповідаю про себе самому собі. Коли гасне світло і моя дружина, що вже звикла до таких моїх дій, замовкає, я аналізую увесь свій день і оцінюю все зроблене та сказане; я нічого від себе не приховую, я нічого не пропускаю[624].
В іншому місці Сенека розвиває це порівняння із судовою процедурою: «Спочатку будь своїм обвинувачем, потім — суддею, а вже насамкінець — захисником»[625]. Ми бачимо тут появу поняття того «внутрішнього суду» сумління, яке зустрічаємо поміж інших у Гієрокла[626], котрий коментує «Золоті вірші» Піфагора, того «внутрішнього суду», що про нього говоритиме Кант[627], який зауважить, що в ситуації свого власного судді Я подвоюється на Я розумне, яке дає собі самому свій власний закон, поміщуючи себе у всесвітню точку зору, та Я чуттєве й індивідуальне. Ми знову віднаходимо тут подвоєння, невіддільне від аскези та усвідомлення себе. Я ототожнюється тут з безстороннім та об’єктивним Розумом.
Можна припустити, що аналіз іноді практикувався у письмовій формі, бо ми бачимо, що Епіктет радить[628] спостерігати саме частоту проступків, занотовувати наприклад, впадаємо ми у гнів щодня чи через день, або раз на три чи чотири дні[629].
Однак, іспит сумління зазвичай не губиться у таких деталях. Навпаки, він є не стільки балансом, позитивним чи негативним, стану душі, скільки засобом наново відновлювати самосвідомість, увагу до себе, владу розуму. Ми констатуємо це, наприклад, у Марка Аврелія[630], який заохочує самого себе готуватись до труднощів, які він матиме з іншими людьми, і пригадує собі фундаментальні правила життя, які регулюють стосунки з іншим. Так само Гален[631] рекомендує у момент прокидання, перед тим, як почати якусь денну діяльність, запитати себе, що є кращим: жити в рабстві пристрастей чи ж, навпаки, розумно діяти у всьому. Епіктет також радить аналізувати себе зранку, щоб нагадати собі не лише про поступ, який потрібно зробити, але й про принципи, які повинні скеровувати дію:
622
Лист Аристея, §298; див.: Hadot I. Seneca… — P. 68—69. Йдеться про текст єврейського походження II століття до Різдва Христового, автор якого перебував під впливом грецької філософії.
623
Порфирій, Життя Піфагора, §40; Епіктет, Бесіди, III, 10.
624
Сенека, Про гнів, III, 36, 1—3; Rabbow, Seelenfürung… — S. 180—181.
625
Сенека, Моральні листи до Луцилія, XXVIII, 10.
626
Гієрокл, Коментар до Золотих віршів, XIX, (40—44) // Hgst. F.W. Kölher. — Stuttgart, 1974. — S. 80, 20: Commentaire sur les Vers d’or / Trad. M. Meunier. — P. 222.
627
Кант, Метафізика звичаїв, II, Перші метафізичні принципи вчення про чесноту, І, 1, §13.
628
Епіктет, Бесіди, II, 18, 12.
629
Hadot І. Seneca… — Р. 70; Rabbow, Seelenfürung… — S. 182.
630
Марк Аврелій, Наодинці з собою. Роздуми, II, 1.
631
Гален, Про діагностику…, 5, 6, р. 19.