Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Олексій направив човен повз «проїжджий» рукав Конки.
— Об'їдемо той острівець. Хай трохи заспокоїться в місті, зараз там небезпечно, — пояснив він.
Насправді ж його турбувало інше: стрілянина біля застави не вщухала, і він не міг зрозуміти, як там розгортаються події. А що як смагінцям усе-таки вдалось прорватися? Це, правда, було малоймовірно, однак рискувати він не хотів. Треба було виграти хоч півгодини, поки зовсім стемніє, і переконатися, що смагінці відбиті. В противному разі везти Діну прямо в Херсон...
— Не дурійте, Альошо! — насупивши брови, сказала .Діна.
— Не можна! А що як наших відбили?
— Це неможливо! Я собі уявляю, яка в червоних паніка! Вони, напевно, очухатися не можуть, не те що чинити опір. Адже в місті майже не лишилося військ!
- Так-то так, а все ж... Принаймні перечекаємо де-небудь тут...
- А я кажу, їдьте прямо!
Проте Олексій вже гнав дубок до плавнів. Метрів за сто від того місця, де його колись знайшов Володя Храм-зов, човен врізався в комиш.
- Зараз же вибирайтесь звідси! — розгнівалася Діна.— Я не хочу чекати ні хвилини!
- Слухайте, — похмуро сказав Олексій,— зараз я відповідаю за вас!
Ламаючи комиш, він повернув човен так, щоб з носової банки було видно пристань.
— Навіщо ви мене вивезли з острова? — Діна сердито стукнула кулачками.— Навіщо ви це зробили? Для чого тут час гаяти?
— Зараз поїдемо. Тихше!
Олексій уже зрозумів, що смагінців відбили. Перестрілка почала стихати і ніби віддалялась. Тепер можна було їхати далі. Але в нього виникла інша думка. Поки Діна ні про що не догадувалася, він хотів ще дещо з'ясувати...
Олексій сів ближче до неї.
— Потерпіть трохи,— сказав заспокійливо.— Обережність не завадить... Я, до речі, хотів у вас спитати про одну річ...
— Альошо, їдьмо! — попросила Діна.
— Зараз. Діно, хто той чоловік, що привіз нам машину, огрядний такий? Щось знайоме...
— Той, що приїздив на пошту? Ви ж казали, що вперше бачите його!
— Правильно, казав. І збрехав...— У неї від здивування злетіли вії.— Так, збрехав, сам не знаю чому. Як його прізвище?
— Та навіщо це вам?
— Я поясню...
Охоплена раптовим підозрінням, вона повільно похитала головою.
— Не знаю...
- Добре, я вам скажу, тільки не приховуйте, якщо правильно, адже могло й здатися... Пам'ятаєте, я вам розповідав, що в мене є сестра, яку я так і не зміг знайти в Херсоні. Її звуть Катериною, Катею... Вона замужем, її чоловік—Глущенко Павло Никодимович...— насилу видавив Олексій останні слова.
В міру того, як він говорив, довгі брови Діни підіймалися все вище і вище.
- Ви жартуєте!
— Ні, не жартую.
— Матінко моя! Альошо, чого ж ви мені раніше не сказали! Ну, звичайно, це Глущенко! Треба ж такий збіг!..
Дивна це була істота! Можливість повідомити йому приємну новину так захопила її, що вона, здавалося, забула навіть про своє бажання негайно їхати далі.
— Збожеволіти можна! Чому ж ви мовчали? Ви — родич Глущенка! Та це ж для вас найкраща рекомендація!
Олексій похмуро гмукнув.
Нічого не помічаючи, вона цокотіла:
- Я б уже давно могла вас звести! А втім, що я говорю, звідки вам було знати! Глущенко — цілком наша людина, випробувана, вірна! Він дуже багато зробив для спільної справи. Адже це завдяки йому ми весь час підтримуємо зв'язок з Кримом! У минулому році він брав участь в організації повстанського українського загону — він же за переконаннями «жовто-блакитний» — в районі Катеринослава, їх розбили, і він перебрався сюди.
«Ач яку діяльність розгорнув родич! — подумав Олексій. — Хто б міг подумати!..» А Діна продовжувала викладати про нього все нові й нові відомості.
— Він купив будинок на хуторі верст за десять від Олешок. Місце затишне, розташоване далеко від шляхів. У нього ж головна явка для тих, хто приходить звідти, з-за фронту!.. Альошо, та я ж і сестру вашу знаю! Ну, звичайно, знаю! Вона приїжджала до нас, привозила продукти. Подумати тільки — це ваша сестра! Така мила, скромна!
— Здорова?
— По-моєму, так. Хоч на вигляд трохи хвороблива.
— Завжди така була,— хрипко промовив Олексій.
У нього спазмою перехопило горло. «Катю, сестричко... Ось як все обернулося!..»
— Ви їх тепер скоро побачите,— сказала Діна.— Яка радість буде для неї!
В Олексія такої впевненості не було... Діна вхопилася за його коліно.
— Альошо, слухайте!
— Що?
— Чому так тихо?..
Він прислухався. Перестрілка закінчилася. Вітер шумів у плавнях, гойдав комиші. Під дошкою, покладеною на виступаючі краї човна, спліскувалася на дні вода...