Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
...Нічого цього Олексій не бачив.
Доручивши Храмзову обшукати будинок Федосових і взяти Севу з льоху, він стрімголов помчав у штаб, щоб попередити Саковніна про те, що має відбутися наліт. Начальник штабу послав його до Величка на базар з наказом відправити людей до міської застави. Після цього Олексій мав негайно повернутися в штаб.
Коли Олексій доповів про сумні наслідки облави у Федосової і попросив дозволу разом з працівниками особливого відділу вирушити на боротьбу з бандою, Величко дав йому доброго прочухана.
— Без тебе обійдуться! Крученого прогавив, тепер і дівку хочеш? Марш по Федосову! Без неї не повертайся!..
Олексій повернувся на Портову. Сева все ще сидів в льоху і в переговори з чекістами не вступав: очевидно, чекав приходу своїх. Володя показав Олексієві знайдені в підвалі будинку Федосових толові шашки, обривки телефонного дроту: хтось із Діниних друзів систематично рвав наш зв'язок.
Звелівши продовжувати обшук, Олексій спустився до купальні. Біля неї погойдувався на воді великий рибальський дубок, на якому прибув Сева.
Олексій одв'язав човен і вирушив на острів...
ПО ДІНУ
Вибух він почув, коли проїздив повз пристань... Над плавнями палахкотіла червона передвечірня заграва, тихенько погойдувались верби, що вже починали жовкнути. Тінь від них напливала на річку... І раптом Олексієві здалося, ніби і верби, і холодна гладінь річки, і червоні хмари, і прибережні будиночки — все здригнулося, змістилося, як від поштовху, і втратило стійкість. Люди на дебаркадері заметушилися.
Олексій прислухався до гуркоту повільно осідаючого вибуху, намагаючись угадати, де рвонуло. Юнак, мов від холоду, звів лопатки, коли подумав, що цей вибух призначався для штабу, розташованого в тісному оточенні жилих будинків, і що сам він, за планом Маркова, мусив перебувати в цей час там. І Діна знала про це?..
Піщана обмілина, на якій Олексій висаджувався минулого разу, лишилася позаду. Юнак причалив біля тихої заводі, де комиш ріс рідше. Виліз на берег і, вийнявши револьвер, пішов шукати хатину.
В заростях густішали вечірні сутінки. Плавні розм'якли від недавніх дощів, вологий мох цямкав і глибоко осідав під чобітьми. Іноді він рвався, і ноги по коліна вгрузали у багнюку. Олексій просувався повільно, навпомацки, вибираючи твердий грунт.
Почулися голоси. Олексій зупинився. Голоси долинали трохи ззаду і наче згори. Ліворуч тягнувся низький обривистий схил ярка, густо порослий молодими вербичками. Ухопившись за кущ, Олексій виліз наверх, пройшов кілька метрів і побачив задню стіну хатини. В хатині розмовляли.
З хвилину він стояв, намагаючись по голосах визначити, скільки там чоловік. Ось заскрипів невдоволений баритон старого Федосова. йому голосно і владно відповіла Діна. Вона сказала:
— Звідки ж я знаю! І дайте мені спокій!..
Потім довго буркотливо говорила жінка, мабуть, мати. Інших голосів не було чути. Сева, здається, не обдурив: крім нього, ніхто Федосових не охороняв.
— Ох, і набридли! — з досадою сказала Діна.— Господи, до чого ж набридли!..— Було чути, як вона підвелася, зачепивши якийсь предмет, мабуть, ящик.— Сидіть, не визирайте, я зараз повернуся...
На протилежному боці хатини гримнули двері. Діна швидко пішла стежкою — Олексій добре знав ії ходу...
Безшумно, розсуваючи гілля, він обійшов хатину і, ховаючись у чагарнику, побачив, як Діна зупинилася біля широкого старого пня і, спочатку поторсавши його ногою, легко скочила на нього.
На ній була та єама коричньова сукня, в якій вона прийшла на роботу (очевидно, так квапилася, що не встигла переодягтися), на плечах картата кашемірова хустка, на ногах високі, до середини литок, зашнуровані черевики...
Що не кажи, а дев'ятнадцять років — це небагато навіть для чекіста. Хвилини йшли, а Олексій все не рухався з місця...
Високо підвівши голову, Діна стояла нерухомо на широкому пні. Вітрець ворушив її розплетену на кінці косу, яка блищала начищеною міддю, притискував сукню до високих ніг, і вся її тоненька постать здавалася на вітрі напруженою, мов струна.