Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Діна до чогось прислухалась.
Раптом крізь шелест дерев Олексій почув далекий, ледве чутний шум, схожий на хрускіт сухого хмизу. Це лунали постріли — то пачками, то довгою кулеметною чергою, то уривчасто, то густо, мовби вдалині хтось люто трощив ногами сухе гілля.
«Смагіни,— промайнуло в голові.— Біля застави бій!»
І вже не вагаючись, стиснувши щелепи, Олексій ступив на стежку.
Скрикнувши, Діна оглянулася.
Він чекав розгубленості, застиглих від жаху очей, жалюгідних недоладних виправдань... Нічого схожого.
— Альошо!
Зіскочивши з пня, вона немов перелетіла відстань, що їх розділяла, з ходу обняла, пригорнулася, потім відскочила, схопила за руки, не помічаючи навіть, що в одній з них він продовжував стискати наган.
— Альошо, ви! Милий!.. Він устиг вас попередити! А я місця собі не знаходила! Альошо, ви герой! Я все чула!..
Найщирішою, непідробленою радістю світились її очі, обличчя, вся вона, збуджена і торжествуюча.
Устиг попередити!.. Отже, з ним не збиралися розправлятися? Принаймні так думала Діна. Значить, перед ним принаймні вона ні в чому не винна!..
Збитий з пантелику, Олексій розгублено мовчав.
- Яку справу зробили, ах, яку справу! — говорила Діна, шарпаючи його за рукав френча.— Адже тільки подумати — штаб! Це найбільший успіх за весь час! І все ви, ви, Альошо! Спочатку карта, тепер ось це! Ви — моя гордість, це я вас знайшла! І ще ж не-кінець! Слухайте! Слухайте, що там робиться! Наші вже, напевно, в місті!
Вона чомусь потягла Олексія до того пня, на якому щойно стояла.
— Чуєте?..
І тільки тепер, дивлячись на захоплене обличчя цієї дівиці із її звірячою радістю від того, що вона винна в загибелі, як їй здавалося, десятків людей — його, Олексія, бойових товаришів, юнак відчув, як у ньому зростає, підступає до горла нестерпна ненависть. Це їх загибель сповнила дівчину святковим хвилюванням, навела рум'янець на щоки, щасливим блиском запалила очі. Контра! Переконана контра!..
Якби Діна була трохи уважнішою, вона все це прочитала б на його обличчі. Але їй було не до того. Дівчина примхливо тупнула ногою.
— Я більше не можу тут сидіти! Не можу! Везіть мене туди! Стривайте, а де Сева?
— Він там лишився, чекає.
— їдьмо! Негайно їдьмо!
— Що ж...— промовив Олексій, ховаючи наган в кобуру.— 3 своїми попрощаєтесь?
— Не треба, почнуться істерики. Нічого з ними не станеться!
— Ну, йдіть за мною!
Навпростець через болото вони пробрались до заводі, де стояв човен. Діна влаштувалась на кормі. Олексій штовхнув дубок, скочив у нього і вивів його на воду. Дубок повільно рушив проти течії.
Тепер вони сиділи одне проти одного. Олексій, весь напружуючись від зусилля, орудував веслами. Діна цокотіла без упину:
— Як же я чекала вас, боже мій! Якби ви знали, скільки я думала про вас весь цей час, ви б запишалися, Альошо! Жахливо, що вони примусили мене поїхати! Я повинна була лишитися дома. Невідомість куди гірша, ніж будь-яка небезпека! Ну, розкажіть, як Сева знайшов вас? Знаєте, я починаю краще думати про нього! У цього покидька нема нічого святого. Я йому сказала: якщо ти не попередиш Мкхальова, я примушу Віктора розправитися з тобою по заслузі! Він зрозумів, що я не жартую, і пішов. Але хіба я могла бути впевненою, що в нього вистачить сміливості шукати вас у штабі? Я думала нехай краще цього мерзотника спіймають, аби тільки вас врятувати! Ви розумієте, Альошо, вони ж і від мене приховали, на коли призначено вибух! Сева сказав про це тільки на острові. Я ледве «е збожеволіла! Я і їхати сюди не хотіла. І все через вас. Віктор мене умовив: Михальов не дитина, прийде на Портову, побачить, що нікого нема, і сам зуміє сховатися до приходу наших!..
Олексій придержав весла.
— Я ж не знав, що готується наліт.
— Так, це правда,— винувато сказала Діна,— це була помилка, що вас не попередили. Але Віктор такий потайний! Він узяв з мене клятву, що я не обмовлюсь жодним словом... Альошо, на нього не можна гніватися! — примирливо додала вона.— Адже він людина діла, ви самі повинні зрозуміти! Готувалася така операція! Зараз я вам усе розповім, тепер можна. Він спеціально зв'язався з Смагіним... Ви, мабуть, не знаєте, що загін Смагіних діє не тут, а за Дніпром, поблизу Великої Олександрівки. Там їх район. Віктор буквально примусив їх переправитися сюди. Це було нелегко, повірте мені! Такі загони, як смагінські, не люблять відриватись од своїх місць. Там їм усе відоме... А Віктор примусив! У нього дивовижна сила волі! Але вони висунули умову, щоб усе було підготовлено на совість. От він і старався, нервував, приховував... Альошо, куди ви їдете?