Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Сева загримів вниз по східцях.
Вибравшись з льоху, Олексій зачинив двері і клацнув засувом.
В льоху несамовито кричав Сева, який зрозумів свою фатальну помилку. Олексій засунув пальці в рот і свиснув, присідаючи від натуги.
Сева гамселив кулаками в дубові двері.
— Відчини, гад! — репетував він, брутально лаючись.— Відчини, матері твоїй біс!.. Уб'ю, сволото!..
— Посидь трохи! — важко дихаючи, відповів Олексій.— Скоро випустимо.
йому довелося відскочити набік. Сева вистрілив у двері. Куля, бризнувши дрібною тріскою, пробила дошку і просвистіла десь поруч. Сева вистрілив ще раз.
— Стріляй, стріляй! — сказав Олексій.— Нічого...
Але постріли в закритому підземеллі, очевидно, оглушили бандита: Сева притих і спустився вниз; було чути, як він загупотів по східцях.
— Сюди! — гукнув Олексій. До нього бігли чекісти.
Ліквідація явочної квартири на заїжджому дворі надовго принесла Іларіонову славу найкращого оператив-ника.
Біля воріт заїжджого двору по містку, перекинутому через канаву, походжав молодий чубатий парубок у просторій кацавейці, що підозріло випиналася на грудях.
Зняв його Воронько. Проходячи повз парубка, він попросив вогника прикурити. Парубок адресував його до покійної матері.
— Чого ти лаєшся! — з докором сказав Воронько, зупиняючись на містку.— Ти ж, здається, молодший за мене.
— Йди, батю, своєю дорогою,— порадив хлопець,— а то, дивись, не дійдеш.,
Воронько скрушно промовив:
— Неввічливий ти якийсь...— І боцманським своїм кулаком затопив парубка в морду.
Не встиг той отямитись, як його скрутили; відібрали схований за пазухою обріз, і червоноармійці в цілковитій тиші зайняли подвір'я.
Парубок виявився просто скарбом. Зрозумівши, з ким має справу, він перелякався до ікавки. Досить було кількох слів Іларіонова, і парубок погодився на все, аби тільки зберегти своє життя. Підштовхнувши його наганом у спину, Іла-ріонов сам привів парубка на ганок і звелів спокійненько викликати хазяїна. Коли хазяїн вийшов, його стукнули рукояткою револьвера по тім'ю, затиснули рота і сховали відлежуватись у відхоже місце. Потім колишній вартовий викликав ще двох бандитів, які, за свідченням парубка, були набагато «сурйозніші» від попереднього. Їх відправили туди ж, куди й хазяїна. Далі все відбулося просто і не без ефекту, на який Іларіонов був мастак.
Біля вікна стали червоноармійці. Воронько заблокував двері, що виходили на задвірок. Іларіонов з чотирма бійцями ввійшов у будинок.
Стрілянини майже не було. Тільки один напівп'яний дідуган з проваленим носом випалив в Іларіонова з браунінга, подряпавши йому кулею щоку. Дідугана знешкодили. Решта вісім озброєних бандитів без опору підняли руки.
Іларіонову забинтували голову, і він тут же, за обіднім столом, допитав колишнього вартового. Парубок без затримки повідомив, що виступити вони повинні були відразу після вибуху, що в той же самий час у місто мали вдертися смагінці (звідки — він не знав) і що з усіх арештованих тільки хазяїн, Хвиля, знає, здається, міські явки Крученого. Але допит Хвилі довелося тимчасово відкласти, як сказав Воронько, «за станом здоров'я». Зв'язаних бандитів повели в штаб...
Уся операція була проведена при сонячному світлі, зайняла менше години і закінчилася ще до того, як повітря струснув вибух.
Так, вибух усе-таки стався. Комендант, розміркувавши, вирішив не випробовувати долю і не колупатися в небезпечному механізмі міни. Він одніс міну за місто, і вона вибухнула о дев'ятнадцятій годині тридцять п'ять хвилин. Такого гуркоту тут ще не чули. В найвіддале-ніших кварталах Олешок задеренчали віконні шибки.
А трохи згодом зачастили, захлинаючись і перебиваючи одна одну, кулеметні черги...
...Брати Смагіни мчали на Олешки, впевнені, що захоплять червоних зненацька, що в місті паніка й безладдя після вибуху в штабі, що нема зараз в Олешках такої сили, яка могла б протистояти їх молодечому, озвірілому нальоту.
У Саковніна не було часу продумати і організувати засаду так, щоб у цей вересневий вечір банда братів Смагіних закінчила своє існування. Пізно попереджений Олексієм, він встиг тільки вислати назустріч їй дві стрілецькі роти, що були в його розпорядженні, і виставити кулеметний заслон.
Натрапивши на них біля міської застави, банда не прийняла бою. Ледве заговорили кулемети і з палісадників гримнули залпи червоноармійських гвинтівок, ледве перекинулися через кінські шиї перші вершники, як смагінці повернули коней і почали відходити. Курява коричньовою хмарою здійнялася над шляхом, і з неї бризнули неприцільні постріли у відповідь. А коли курява розсіялась, на шляху валялося більше десятка трупів, і в канаві сторчма на боці лежала тачанка, у якої під час розвороту відлетіло колесо. Поруч конав кінь з переламаними ногами. На двох інших конях, обрізавши посторонки, тікали їздові. За ними шкутильгаючи біг спішений бандит, у якого вирвався переляканий кінь. Він стріляв у повітря і слізно благав «братіків» не покидати його. Переконавшись, що допомоги чекати марно, бандит заліг на пагорку і довго одчайдушно відстрілювався, вбивши двох червоноармійців і тяжко поранивши командира взводу...