Голодні ігри

Ось як я роздобула гроші на козу. Але Піті я сказала, що продала старий срібний медальйон матері. Це нікому не зашкодить.

Я продовжила оповідь із того місця, коли ми з Гейлом вирушили на ринок, щоб купити тканину на сукню. Саме тоді, коли я придивлялася до блакитної бавовни, мені в око дещо впало. На околиці Скиби живе чоловік, який тримає невеличке стадо кіз. Я навіть не знаю його справжнього імені, люди називають його просто Козар. Його суглоби опухлі й покручені, а ще він сильно кашляє — все це свідчить про те, що він провів чимало років у копальнях. Але йому пощастило. Якимось чином він спромігся заощадити трохи грошей, щоб придбати кіз, і на старості має заняття і прибуток, щоб не вмерти з голоду. Він брудний і завжди дратівливий, але кози в нього чисті і їхнє молоко багате на вітаміни, якщо ви, звісно, можете собі його дозволити.

Одна з кіз, біла в чорні латки, лежала на возі. Було легко здогадатися чому. Хтось — можливо, пес — поранив їй лопатку, й інфекція почала поширюватися. З нею було так погано, що Козар змушений був підтримувати її, щоб подоїти. Але мені здалося, що я знаю людину, яка зможе її вилікувати.

— Гейл, — прошепотіла я. — Я хочу купити цю козу для Прим.

В Окрузі 12 коза може цілковито змінити ваше життя. Тварини харчуються будь-чим, Левада — чудове пасовище, а коза дає чотири кварти молока щодня. Його можна пити, робити з нього сир, продавати. Це цілком законно.

— Вона сильно поранена, — мовив Гейл. — Краще огляньмо її зблизька.

Ми підійшли ближче й купили одну склянку молока на двох, покрутилися біля кози, так ніби просто цікавились.

— Скільки дасте? — запитав Козар.

— Ми просто дивимось, — відповів Гейл.

— Що ж, дивіться швидше. Скоро вона вирушить до різника. Навряд чи хтось купуватиме її молоко, та й коштує воно вдвічі дешевше, — сказав чоловік.

— А скільки вам за неї дає різник? — запитала я.

Чоловік знизав плечима.

— Заждіть і самі почуєте.

Я розвернулася й побачила Рубу, яка саме йшла в нашому напрямку.

— Добре, що ти прийшла, — мовив Козар. — Ця дівчина накинула оком на козу.

— Не зовсім. Тільки в тому разі, якщо ви ще не домовилися, — мовила я з удаваною байдужістю.

Руба зміряла мене поглядом, а тоді скосила оком на козу.

— Ні, ми ще не домовилися. Подивіться тільки на лопатку. Готова битись об заклад, що половина туші вже не згодиться навіть на ковбасу.

— Що? — закричав Козар. — Ми ж домовилися!

— Ми домовилися про товар, на якому маленький слід від зубів. А не про таке. Продавай козу дівчині, якщо та настільки дурна, щоб її купувати, — мовила Руба.

Розвернувшись, вона ледь помітно мені підморгнула.