Твори в п'яти томах. Том V
- Автор: Владко Володимир Миколайович
- Серия: Володимир Владко. Твори в п'яти томах #5
- Год: 1971
- Язык: украинский
- Год: “Молодь”
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Твори в п'яти томах. Том V». Краткое содержание книги:
В цьому томі подано тільки вибрані оповідання. Всі вони друкуються з деякими змінами та виправленнями.
— А потім? Коли нам треба буде вийти з бази?
— Поки сиплються метеорити, ми вийти однаково не можемо. А згодом щось придумаємо. Головне — убезпечитися від нього тепер.
Гарісон мав слушність. Обережно, ледь ступаючи, вони підійшли до дверей камери.
І цієї миті сильний гуркітливий удар потряс купол бази. Поліщук і Гарісон завмерли.
Сліпуча блискавка вибухнула в темному доти просторі шлюзової камери. Раптовим спалахом вона яскраво освітила її простір, в якому, наче в уповільненому кінокадрі, майнули безформні шматки перетинчастих крил, білі блискучі дрібні зуби, уривки сухої зморшкуватої шкіри, — все те, що було секунду тому лютою, дикою, але все ж таки живою істотою. Потім усе знову оповив морок. У шлюзовій камері щось валилося, падали кріплення. Сповнюючи все навколо пронизливим свистом, крізь відчинені двері камери виходило повітря, висмоктуване вакуумом Місяця.
Поліщук вихопив електричний ліхтар і освітив шлюзову камеру. В ній безладно валялися металеві, зігнуті ударом метеорита шматки пластикових перекрить камери. А під ними — рештки тіла птеродактиля…
— Ось вони… несподіванки, про які попереджали з Землі, — промовив біля нього Гарісон. — Чи не забагато їх, Борисе? Яйце, птеродактиль, цей удар метеорита в шлюзову камеру… Так, недовгий був вік бідолашного зубатого малятка! Щастя, що ми лишалися в космічних скафандрах…
Поліщук мовчав. Несподіванок на Місяці не бракувало. І, мабуть, їх буде ще більше, хто знає? “На Місяці як на Місяці”, — в думці згадав він приказку місячних дослідників. Тільки навряд чи їм пощастить знайти на ньому знову яйця… і побачити птеродактиля… Таки не вдалося їм привезти його на Землю! “Ах, бідолаха, треба ж йому було попасти під прямий удар метеорита!.. Так, так, метеорити”, — нагадав він собі.
— Джоне, до праці! — сказав він рішуче. — Візьми зі складу запасні деталі для ремонту шлюзової камери, а я поки що зв’яжуся із Землею, доповім про наші справи… і про всі ці несподіванки. Що ж, справді, на Місяці як на Місяці!..
ЗАХИСТ ХМАРНОЇ ПЛАНЕТИ
Старий Стом Хакал грюкнув кріслом, відсунувши його від телевізора, і роздратовано гукнув:
— І знову вони метушаться! Наче не можуть спокійно всидіти на своїй планеті. А головне — справді, чому вони надсилають космічні ракети в нашому напрямі? Це вже третя… чи четверта, не пам’ятаю далебі. Зовсім так, як було колись з тими… Ну, що хотіли переселитися до нас… а потім таки загинули, як твердять стародавні записи.
— З Червоної зірки, ти маєш на увазі? — спитала його дружина Мелі.
— Хай з Червоної, якщо ти вже так добре пам’ятаєш зміст тих неймовірно старих літописів…
— Коли ж про це постійно нагадують телевізійні передачі, — лагідно зауважила Мелі. — Котрий уже день…
— Ет! — відмахнувся Стом. — Усе одно, я ніколи не бачив тієї зірки… як і ти, між іншим. І тому не маю ніякого уявлення про її колір. Це знають тільки астрономи, що весь час сидять біля тих інфрачервоних телескопів…
— Коли б вони не сиділи, нашій планеті не пощастило б відбити натиск жителів тієї зірки, — ти ж знаєш про це, Стоме. І Дольта…
— Знаю, знаю, — буркнув старий. — А тепер, виходить, знову доводиться робити це?
— Кажуть, що так… Що ж, коли треба, то треба, і тут нічого не вдієш. Найвища Рада краще з цим обізнана. Ну, я піду мити посуд. Коли буде щось цікаве, поклич мене — добре?
Вона поцілувала чоловіка в чоло й пішла на кухню. Начебто її не обходила та справа!
Стом Хакал поглянув їй услід і замислено втупився в миготливе зображення на екрані. Що робиться в цьому далекому космосі, недосяжному для погляду жителів планети, споконвіку закритому від них товстою пеленою хмар?.. Кажуть, там сяє гаряче Світило і те, що називають зірками. Та хто коли бачив усе це на власні очі? Ніхто, крім отих астрономів, які користуються спеціальними апаратами, спостерігаючи хмари; та й вони дивляться в них через якісь інфрачервоні телескопи. Ну, хай їх, Стом Хакал людина проста. Дочка його Дольта, правда, працює в головній обсерваторії. Але то ж вона, а він цих тонкощів не знає й ладен вірити, що все так, як кажуть астрономи. Тим більше, що Дольта розповідала, ніби сама бачила й Світило, і зірки, адже вона освічена дівчина, недарма Стом витрачав гроші на її навчання. І тепер вона сама вивчає цей дивний, незрозумілий космос, хоч і невідомо, навіщо все це…
Втім, ні, так казати не можна. Якби такі, як Дольта, не сиділи біля своїх телескопів, то ніхто б і не знав, що хочуть вчинити оті мешканці сусідньої планети. Хто б довідався про це? А так планета і насамперед її Найвища Рада, що керує всім життям, добре знає, яка небезпека чекає на них. Про це ось і телевізійні передачі розповідають день у день. Як це, зрештою, сталося?