Повна академічна збірка творів

54 Ця сентенція суголосна церковній настанові: "...Добрая бо дВла трудом стяжаваются" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 932] - або й народним прислів'ям: "До Бога важкий шлях, а до пекла прямесенький" [Номис, № 201]; "Як підеш широкою дорогою - аду не минеш, а підеш тісною - царство знайдеш" [Жизнь и творчество крестьян Харьковской іубернии. Очерки по этнографии края / Под. ред. В. А. Иванова. - Харьков, 1898. - Т. І. - С. 373]; "До злого бита дорога"; "До пекла не треба дороги питати" [Франко, № 13453, 19723]. Слід сказати, що перегодом Сковорода відмовився від думки про неприступність добра й стверджував, що досягти його легко. Принаймні в діалозі «Пря бвсу со Варсавою» (1783 р.) є такий епізод. Супротивник Варсави, тобто самого Сковороди, питає його: "Чи то ти написав був ЗО байок та й подарував їх Панасові Панкову?" "Саме так", - каже Сковорода. "А чи пам'ятаєш ту байку, де Буфон розмовляє зі Змією, що помолодшала?" - "Пам'ятаю, - відповідає Сковорода. - Я увінчав ту байку такою силою: 'Що краще добро, то більшим трудом, наче ровом, окопалось'". - "Так чого ж ти зараз стверджуєш, що добро легке?" - 'Тому, що так воно і є, - каже Сковорода. - Раніше я того не розумів" [див. про це: Ковалівський А. Розвиток етичних поглядів Г. Сковороди в зв'язку з його життям // Науковий збірник Харківської науково-дослідчої катедри історії України. Пам'яти акад. М. Сумцова. -Харків, 1924. - Т. 1. - С. 69-98].

55 Платон (гр. ПАатсоѵ, лат. Plato) (427-347 pp. до н. е.) - великий давньогрецький філософ-ідеаліст, один із найулюбленіших авторів Сковороди, якого він у трактаті «Silenus Alcibiadis» назвав "боговидцем" ("divinus Plato"). Недаром свою концепцію двох натур Сковорода подає в термінах платонівської науки про ідеї, тимчасом як у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії ця доктрина зазнавала досить різкої критики в дусі арістотелізму. Наприклад, Феофан Прокопович присвячує другий розділ сьомої книги своєї «Логіки» спростуванню Платонового уявлення про ідеї [див.: Прокопович Ф. Логіка // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 62-65], а в курсі фізики не без іронії зазначає: "Думка ж Платона є справжньою казкою, бо він вчить, що форми наче із їх власних ідей, мовби з джерел, виливаються в матерію, як у якесь вмістилище. Але ж ніщо не виливається

з того, що є нічим, хіба що порожні примари, якими є, як ми [вже] довели в логіці, ідеї Платона" [Прокопович Ф. Натурфілософія, або Фізика // Прокопович Ф. Філософські твори: У 3 т. - Київ, 1980. - Т. 2. - С. 134]. Про помітний вплив Платона на метафізику Сковороди говорив іще Федір Зеленогорський. Перегодом Володимир Ерн назве Сковороду "християнським платоніком", підкресливши, що його уявлення про дві натури позначене специфічно платонівськими рисами. Панування в Сковороди платонівського способу думання, зокрема суто платонівського "подвоєння буття", будуть відзначати також Олексій Лосєв, Дмитро Чижевський, Василь Зень-ковський та інші. Крім науки про дві натури, платонівське коріння мають у Сковороди, наприклад, думка про три головні "сродності", яка виразно корелює з трьома станами Платонової ідеальної держави (діалог «Держава» Сковорода цитував у одному з листів до Михайла Ковалинського), теза про "нерівну рівність" (її можна трактувати як платонівський принцип "геометричної рівності"), розуміння філософії як "внутрішнього діалогу" (воно корелює з платонівською діаноею, тобто чистим мисленням ідей), уявлення про архетип тощо.