Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
8 Очевидно, це парафраза Книги пророка Захари 7: 9. Пор.: еХдъ прлведенъ еХдйте.
9 Пор. народну приказку: "Був колись оріх, а тепер свистун" [Номис, № 1866].
10 Див.: Скверны^ъ же й влвіи^ъ вленей (ЯрицлйсА, швїічЗй же севе КО Б/1Г0ЧТЇК> (Перше послання св. ап. Павла до Тимофія 4: 7).
11 Сковорода має на думці слова: Не одифреннві/иъ во влене/иъ пос/і^довлвше скл^^о/иъ Bd/ИЪ еЙ/iS Й пришествїе гда Н^шегш ІИСЛ J(pTd, НО Cd/Иовйдцы ввівше ВЄ/іЙчЄСТВЇА онлгш
(Друге соборне послання св. ап. Петра 1: 16). п Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 14.
13 Вигадка має сенс і виправдання як оприявнення невидимого. "Высокіи вещи и невѣдомыи, - писав, наприклад, Кирило Ставровецький, - паче же умныи и духовныи, инако не моїут вообразитися, точію подобієм приповѣсти" [Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 341 (зв.)]. Пор.: "Приповѣсти якобы вѣзерунки суть и кшталты речій невидомых, смысловых и духовных, и чого тВлесными очима видѣти не можно, тоє приповѣсть показуєт" [Євангеліє учителноє. - Київ, 1637. -С. 582].
14 Послання св. ап. Павла до Тіта 1: 15.
15 У християнській моделі думання страх Божий посідає дуже важливе місце. Сам Бог наповнює людську душу священним трепетом. Як зазначав у своєму курсі теологи Феофан Прокопович, стародавні греки часом виводили слово Ѳеос, (Бог) зі слова бЁос; (страх), а італієць Амбросіо Калепіно (1435-1511 pp.) - автор одного з найґрунтовніших словників латинської мови («Ambrosii Kalepini dictionarium linguarum») - уважав за можливе "дедукувати" зі слова "страшний" (timendi) також слов'янське ім'я "Бог" [див.: Prokopowicz Eh. Christianae Orthodoxae Theologiae. - Lipsiae, MDCCLXXXXII. - Vol. 1. - P. 336-337].
16 Старі українські поетики й риторики тлумачили ієрогліф як малюнок без заголовка та підпису. Наприклад, Митрофан Довгалевський подав таке його визначення: "Ієрогліф збігається з символом та емблемою в тому, що всі вони є фігурними зображеннями, а різняться між собою тим, що ієрогліфи не мають заголовків, які можуть бути в символах та емблемах" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 243; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 179].
17 Узвичаєне тогочасне розуміння емблеми таке: малюнок, який має заголовок та відповідну епіграму. Наприклад, Митрофан Довгалевський писав: "...Емблема складається з трьох частин: перша - це зображення, або малюнок, друга - напис, або заголовок, і третя - підпис, що пояснює весь предмет" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). - Київ, 1973. - С. 237; див. про це: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 177]. Емблеми зазвичай поділяли на три групи: 1) міфологічні або історичні, тобто такі, що розповідають про події минулого; 2) фізичні, тобто такі, що розкривають природні властивості або причини речей; 3) моральні, тобто такі, чиїм змістом є людська поведінка. Іноді виокремлювали ще й теологічні емблеми, тобто такі, що стосуються проблематики богопізнання [див.: Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 138-139].
18 Митрофан Довгалевський писав про символ таке: "...символ визначається як фігурне зображення, що яскраво, однією рисою передає характер і життя речі, яка мислить, на основі її подібності до речі, яка не мислить" [Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). -Київ, 1973. - С. 237-238]. На відміну від емблеми, символ мав замість епіграми короткий підпис [див.: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII - першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. - Київ, 1983. - С. 178]. Як правило, символи поділяли на дві групи: піфагорійські та єгипетські. Піфагорійські символи окреслювали як "уславлені афоризми, втілені в метафоричні висловлювання", а єгипетські - як "вирізьблені знаки або малюнки, створені єгиптянами для таємних священнодійств" [Крекотень В. І. Київська поетика 1637 року // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI-XVIII ст. - Київ, 1981. - С. 139].