Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
…Лунко задзвонив телефон, що зв'язував Мюллера з Кальтенбруннером.
— Так, — відповів Мюллер, — я слухаю, обергрупенфюрер… Так… Так… Добре… Йду… — Мюллер підвівся, похитав головою: — Щось дуже спішне. Ждіть мене в приймальні. Шольц почастує чаєм, я повернусь через двадцять хвилин.
…Штірліц пив чай, сидячи біля вікна, неуважно слухав, як Шольц відповідає на гарячкові дзвінки, і — в глибині своєї душі таємно й солодко — сподівався, що в Лінці до нього підійде високий хлопець, котрий знав, як тепер курять сигарети на Заході, назве потрібні п'ять слів пароля, вислухає відзив і скаже: «Товаришу Ісаєв, я прибув для того, щоб забезпечити ваш від'їзд на Батьківщину».
— Може, я заважаю вам? — спитав Штірліц Шольца. — Я можу почекати в своєму кабінеті.
— Групенфюрер сказав, — сухо відповів той, — що ви потрібні йому саме тут.
Інформація для роздумів — VII
(Генерал Гелен)
Він тепер щодня згадував недавній візит Мюллера; перед його очима раз у раз виникало обличчя групенфюрера; він цятками бачив сиве волосся на лівій скроні, погано поголеній «татом-гестапо»; Гелен був майстром «деталі»; він любив повторювати:
— Як у кінематографі деталь визначає рівень талановитості, так і в нашій справі найменша дрібниця може виявитися поворотним моментом у грандіозній операції. Якби адмірал Канаріс не звернув уваги на ніжки Мата Харі, не запросив її в ресторан «Максим», а потім не відвіз у свою заміську квартиру — хто знає, як розвивалися б події на театрі воєнних дій і скільки німецьких солдатів згубили б англо-французькі мерзотники в мокрих і брудних окопах… Згадайте фільм більшовицького режисера Ейзенштейна про матроський бунт в Одесі; я не знаю, з наміром чи випадково покотилася коляска по східцях на набережну, але якщо це був задум, — то, значить, Ейзенштейн ніякий не росіянин, а справжній німець. Якщо це — випадковість, недогляд його асистентів, то й тоді шана й хвала йому, бо він уміє і в дрібницях помітити головне.
Хоч як це дивно, але саме погано поголене обличчя Мюллера примушувало Гелена раз по раз повертатися в своїх роздумах про майбутнє до чогось дуже важливого, яке він підсвідомо відчував, але поки що до кінця не зрозумів.
Він збагнув усе, повернувшись з прогулянки в ліс. Картина майбутніх рішень постала перед ним абсолютна — у всій своїй завершеності.
«Якщо такий акуратист, як Мюллер, — сказав собі Гелен, — не зміг добре поголитися, то він буде таким же неуважним до всього, що не вкладається в його життєву схему на той час, який відпущено усім нам, — до того моменту, коли настане крах. Тотальне стеження він зараз здійснювати не може. Він зберіг за собою лише найголовніші напрямки; все, що збоку, а тим паче за спиною — він уже не може охопити. Чим різкіший і несподіваніший буде мій вчинок, тим більше шансів на успіх, на те, що я зможу вирватися звідси на Захід».
Гелен довго готувався до дії, та, коли вже продумував до кінця всі повороти майбутньої операції, його вчинки відзначалися холодною стрімкістю.
…Він не одразу прийшов до думки стати військовим, хоч уся його родина належала до тих, кого називали «прусською кісточкою», а втім, сам він пруссаком себе не вважав, а мати його взагалі народилася в Голландії.
Але, вступивши в ряди армії після того, як підписали Версальський договір, за яким Німеччину було практично позбавлено права мати військові формування, Гелен виконав свій обов'язок справжнього патріота: імперія без військ неможлива, потрібно зробити все, на що тільки спроможний німець, щоб повернути країні могутню армію; майбутнє вирішує не верстат і плуг, вважав він, а багнет і гармата.
У 1923 році юний Гелен був обер-лейтенантом; закінчивши привілейовану кавалерійську школу, він став ад'ютантом заступника начальника генерального штабу; батько, один з ідеологів великонімецького націоналізму, випускав підручники історії, в яких закликав молодь до реваншу: «Ми — нація без життєвого простору!» Він перший почав друкувати карти для генерального штабу; сину кар'єра була забезпечена.
А коли Гітлер прийшов до влади, видавництво Гелена-батька було — за заслуги перед рухом — проголошено «зразковим народним націонал-соціалістським підприємством».
Під час вторгнення в Польщу Гелен був одним з наймолодших майорів вермахту; саме там він став офіцером зв'язку між генералами Манштейном і Гудеріаном.