Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Перший, кого відвідав Гелен, був генерал Панвітц; він зарекомендував себе у дев'ятнадцятому році, коли очолював збройні підрозділи, що розстрілювали німецьких радикалів; його нещадність Адольф Гітлер ставив тоді за приклад керівникам СА.
— Вагання в період криз неможливі; покоління простить ту кров, яка проллється на ниви, де зацвітуть вруна після того, як плевели буде знищено!
Оскільки фон Панвітц командував козачими з'єднаннями генерала Шкуро, розквартированими в Югославії, Голен провів з ним п'ятигодинну конференцію, намітивши план роботи по створенню міцного штабу, складеного з царських офіцерів, готових на все, аби тільки повалити більшовизм, домовився про відрядження до нього десяти найбільш перевірених козачих ватажків і подався до Вільфріда Штрік-Штрікфельда, майора запасу, який працював над вивченням і систематизацією тих даних, які передав нацистам генерал-лейтенант Власов.
Тому що в роки першої світової війни Штрік-Штрікфельд був царським офіцером, служив у білій армії і Росію знав чудово, Гелен доручив йому вести всі контакти з рейхслейтером Розенбергом і рейхсфюрером Гіммлером, які до Власова ставилися ревниво і передавати його вермахту поки що наміру не мали.
Після цього Гелен зустрівся з генералом Кестрінгом, який працював у апараті Кребса, коли той курирував військовий аташат у Москві, і запропонував йому очолити формування «патріотів російської національної ідеї, котрі згодні будувати свою державу на схід від Уралу».
І, нарешті, Гелен зробив візит ввічливості бригадефюреру Вальтеру Шелленбергу, попросив його порад, вислухав молодого шефа політичної розвідин з захопленою увагою, хоч знав куди більше, ніж цей красунчик, тільки виду не подавав, а вже потім поїхав до Мюллера.
— Групенфюрер, без вашої постійної допомоги я просто не зможу функціонувати: росіяни — люди непередбачених поворотів, для мене важливо, щоб саме ваші співробітники пропускали через своє сито всіх тих, кого відбере Штрік, а вже потім Панвітц і Кестрінг візьмуть під своє командування…
Через два місяці Гелена викликав Геббельс; секретна група «Активна пропаганда на Схід», яку очолив ставленик Розенберга прибалтійський німець фон Гроте, почала випуск листівок; писали пропагандисти Геббельса; Власов їх візував.
Рейхсміністр висловив міркування, що пропаганда Гелена занадто обережна.
— Сміливіше називайте речі своїми імена, — радив Геббельс. — Росіяни мусять підкорятися, вони не вміють мислити, вони повинні стати сліпими виконавцями наших наказів.
— Росіяни вміють мислити, пане рейхсміністр, — наважився заперечити Гелен, — їхні філософські й етичні школи, починаючи з Радищева й кінчаючи Соловйовим, Бердяєвим та Кропоткіним, я вже не кажу про Плеханова і Леніна, начинені вибуховонебезпечними ідеями; з погляду стратегії ми повинні зараз дати їм змогу вважати себе не такими вже й неповноцінними; після перемоги ми заженемо їх у гетто, але поки що стріляють партизани…
— Їх знищать, — відрубав Геббельс. — Нація рабів не має права на ілюзії…
Тоді Гелен звернувся до Скорцені:
— Отто, ви вхожі до фюрера, я прошу вас допомогти мені: не можна так зневажливо дратувати російського ведмедя, як це робимо ми. Я ненавиджу російське стадо не менше, а можливо, й більше ніж рейхсміністр Геббельс, але я виїжджаю на фронт і допитую полонених: наша нерозумна жорстокість примушує їх вживати заходів у відповідь. Скорцені похитав головою:
— Рейнгард, я не влізатиму в цю справу. Фюрер ніколи не піде на те, щоб санкціонувати бодай якесь послаблення в слов'янському питанні: якщо євреїв буде знищено тотально, то росіян — на сімдесят процентів; ми ж з вами читаємо документи ставки, немає сенсу воювати з вітряками.
…Після того як Гелен склав свій розгорнутий меморандум про Червону Армію, після того як він приєднав до нього виписки з допитів перебіжчиків, дані перехоплених телефонних розмов у Росії і надіслав це — через Гальдера — в ставку, фюрер присвоїв йому звання генерал-майора; це сталося через кілька тижнів після того, як кращих офіцерів і генералів, що думали про долю Німеччини перспективно, повісили на рояльних струнах, почепивши за ребра на гаки, куди вішали м'ясні туші, або ж розстріляли у підвалах гестапо.
Саме тоді, приїхавши в Бреслау, до батька, — після того як закінчилася сімейна вечеря й чоловіки залишилися самі у великій, мореного дуба, бібліотеці — Гелен-молодший сказав: