Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Гелен підвівся, охоплений жахом, пройшовся по кабінету, бо йому здавалося, ніби він забув те, що зараз бачив уві сні — рятівне й близьке, розжоване, лишилося тільки проковтнути.
— Так! — Гелен зупинився, полегшено засміявшись, ударив себе долонею в лоб. — Ох, ти, боже мій! Бур! Звичайно, я ж бачив уві сні Бура!
Саме він допитував вождя Армії Крайової, який підняв поляків на повстання у Варшаві, щоб не пустити туди росіян, протягом двох тижнів; вони оселилися в невеличкому особняку на березі Балтики, багато гуляли, проходили історію повстання по днях, годину за годиною.
Саме тоді Бур-Комаровський і розповів йому схему організації свого підпілля.
Саме ця схема лягла пізніше в основу гітлерівського підпілля, яке Гіммлер назвав — за пропозицією Гелена — «Вервольфом» — «перевертнем».
Але Гелен завжди віддавав іншим лише маленьку частку того, що мав; головне він зберігав для вирішального часу.
(Вперше він почав думати про те, як замотивувати свою втечу на Захід, коли полковник Бусе сказав, що продуктивна робота під бомбами просто неможлива; ці слова запали йому в голову; він не міг собі уявити, що Бусе, будучи агентом гестапо, виконував завдання Мюллера, впливаючи на Гелена таким чином, щоб той сам попросив Кейтеля звільнити його з поста; після розмови з Бусе Гелен двічі підкинув генерал-полковникові Йодлю думку про те, чи доречно обладнувати запасну штаб-квартиру; але той ніяк на ці слова не прореагував — у ньому теж буяв страх; він не росіян боявся, які стояли на Одері, а безликого дебелого чоловіка в чорному шкіряному пальті з рунами СС у петлицях; не країна, а величезне царство страху.)
…Вранці наступного дня Гелен подзвонив у бункер генералові Бургдорфу і попросив про аудієнцію.
Бургдорф, що пив тепер без упину — починав з раннього ранку, тримався весь день на вермуті чи «порту» і засинав лише на кілька годин перед світанням, — відповів, розкотисто сміючись:
— Якщо вас не розбомблять росіяни, приїжджайте прямо зараз, почастую чудовим обідом…
Гелен вирішивши здійснити ідею Бусе не через Йодля, а в ставці, розклав перед Бургдорфом свої документи — тисячну, звичайно, їх частину, — але той не слухав, каламбурив, згадуючи піші прогулянки в горах, поцікавився, коли Гелен останній раз був у театрі, і найбільше радів з того, що генерал вибрав собі кодову назву «30».
— Ні, але чому саме «доктор тридцять»? Я розумію, пан «п'ять» чи доктор «два», але «тридцять»?!
— Мені було тридцять, коли я вирішив присвятити себе боротьбі проти росіян, — відповів Гелен. — Отже, в моєму кодовому імені немає ніякої хитрості, звичайна символіка… Генерале, я прошу вас влаштувати мені аудієнцію у фюрера… Мені потрібно досить хвилин…
Бургдорф випив вермуту, палив собі ще, посміхнувся:
— А з Борманом не хочете порозмовляти? Який розумний, який скромний, чудо, а не людина…
— Генерале, — повторив Гелен, насилу приховуючи важку ненависть, що з'явилася в ньому до цього п'яного, але все-таки вилощеного генерала, — мова йде про долю німців… -
— Думаєте, про їхню долю ще може йти мова? — здивувався Бургдорф. — Ви оптиміст… А втім, я люблю оптимістів і тому постараюсь допомогти вам.
Через сорок хвилин Гітлер прийняв Гелена.
— Мій фюрер, — сказав генерал, — доля тисячолітнього рейху вирішується на полях битв, і вона вирішиться на нашу користь, у цьому немає ніяких сумнівів…
— Ну чому ж? — тихо заперечив Гітлер. — Навіть Шпеєр написав мені в своєму меморандумі, що війну програно… Ви дотримуєтесь протилежної точки зору?
Гелен ждав чого завгодно, але тільки не цих слів. Він зрозумів, якщо він загається бодай на секунду, втратить обличчя на якусь мить, все для нього буде скінчено; він навіть відчув болотяний присмак теплої води, коли хлопчиськом тонув, упавши з містка в озеро під Бреслау; помилка в розмові з Гітлером непростима, завершення її схоже на падіння у холодну воду, коли опускаєшся на мулисте, страшне дно, голова працює, руки гребуть, а до ніг прикована бетонна балка — тягне вниз, стрімко, важко, вперто, і немає порятунку; кінець; криваві бульки; розрив легенів…
— Я вірю в німецького солдата, мій фюрер, — відповів Гелен, — я вірю в нашу націю, яка ні в якому разі не потерпить іноземного, особливо російського панування… Отут, — він ще дужче притиснув папку з документами ліктем до ребер, — мій висновок про те, як у найкоротший строк налагодити активний терор у тилу росіян. Але я не можу працювати під постійними бомбардуваннями, мені потрібен хоча б тиждень для того, щоб поїхати на одну з альпійських баз і там звести воєдино список агентури, котрій можна буде передати всі склади зі зброєю і динамітом, які я заклав у російському тилу, підготувати список послідовності тотального руйнування засобів комунікацій на Сході…