Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
— Все закінчено, батьку, ми програли і цю кампанію.
— А зброя помсти, — почав був батько, але зразу ж замовк, признавшися собі, що каже він це тому, що завжди відчуває на своїй спині холодні очі невидимого підглядача.
Підвівшись, Гелен-старший увімкнув радіо — йому як голові «народного підприємства» дозволили мати вдома приймач, у всіх інших зареєстрували або відібрали, — знайшов Відень (передавали уривки з оперет), зітхнув і похитав головою:
— Чи не занадто сміливо ти говориш, мій хлопчику?
— Так зараз говорять усі.
— Але ти генерал, а фюрер перестав вірити військовим після божевільного акту Штауфенберга.
— Акт був далеко не божевільний, батьку. Просто операцію не до кінця було продумано, не враховано саме цей фиктор страху… Його вдавили в кожного з нас, на жаль, не тільки у змовника, але й у того, кого покликано його карати…
Держава неможлива без страху.
Державний страх має бути зовсім особливим, батьку… Це правда, він потрібен, але він мусить бути цілком відміннім від звичайного, повсякденного, коли хочеш. Він, цей державний страх, повинен бути таємничим, всесильним, він — ніби провидіння, він карає лише тих, хто відступає, решта не повинні його знати; адже вівці позбавлені цього почуття, воно є тільки в того барана, який веде отару, чує вовка і при цьому звідує страх; усі інші лише повторюють його відчування і, як наслідок, вчинки… Я довго думав над тим, у чому прихована суть такого глобального поняття, яким я вважаю стиль… Погодься, що Севілья й Гренада, завойовані іспанцями, досі зберігають чарівність арабської архітектури, тоді як Барселона несе в собі ядро паризького чи берлінського раціоналізму. Прямолінійність Лондона — груба протилежність римським вулицям біля Колізею… Кожна культура, що виявляє себе в стилі, має свою таємничу часову тривалість… Час «третього рейху» історики обчислятимуть всього дванадцятьма роками, батьку, в наступному році ми будемо розгромленою державою…
— Рейнгард…
— Батьку, коли б я не був патріотом нації, я не говорив би так… Тепер тільки сліпці з партійного апарату Бормана повторюють завивання доктора Геббельса; ми, люди армії, повинні думати про майбутнє…
— Але чи можливе воно?
— Воно необхідне, отже, можливе. Настане час для створення нового стилю, батьку… Знаєш, я дуже настирливо випитував у Власова про причини, які змусили його перейти на наш бік… Він брехав мені… Він розчавлений страхом… Його бурмотіння про необхідність відновлення віри, про особливе покликання російської нації в боротьбі з червоним дияволом — переспіви того, що вкладав йому в голову мій Штрік-Штрікфельд… Власов заплутався сам у собі… Він виявився непідготовленим до поразки, а тому його роздавили, як мокрицю… А ми вже зараз мусимо бути готовими до того, щоб встати з попелу… Я думаю про це… Я поки що не прийшов до певних висновків, але все-таки вже зараз хочу просити тебе вийти у відставку і, пославшись на серцеву хворобу, виїхати з моєю сім'єю до Тюрінгії, в гори, за Ельбу…
…Повернувшись у генеральний штаб, Гелен наказав надрукувати свою «Червону біблію» в двадцяти примірниках, включивши туди лише соту частину тих матеріалів, які зібрав сонм його офіцерів, розкиданих по всіх підрозділах вермахту.
Найцінніші матеріали він мікрофільмував у трьох примірниках, перший сховав у сейф, у шухлядку, на якій було написано: «Особисто для доповіді рейхсфюреру СС» (конче потрібний камуфляж — боявся гестапо; ті ніколи не наважаться лізти в те, що адресовано Гіммлеру, хоч він і не думав показувати цьому паршивцю свої архіви), другий примірник сховав у тайнику, обладнаному в тому домі, де тепер жила його родина в горах; а третій надійно закопав в ущелині, біля альпіністського пристановища Оландсальм, високо в Альпах, на кордоні з Швейцарією.
…І ось тепер, раз по раз повертаючись у думці до візиту Мюллера, який вирвав огризок його матеріалів, зібраних у «Червоній біблії», Гелен болісно шукав виходу: втеча з Майбаху-ІІ на Захід неможлива, його розстріляють як дезертира; чекати наказу істерика і маніяка, який зачинився у бункері, — значить прирікати себе на загибель; той, що тоне, мріє захлинутися в компанії собі подібних: не так страшно, егоїст і після смерті залишається егоїстом.
Гелен засинав і прокидався з думкою про те, як йому вибратися з Берліна, як дістати право на вчинок, і нарешті вночі, під час короткого перепочинку між бомбуваннями, його немовби хтось штовхнув у потилицю.