Наказано вижити
- Автор: Семенов Юлиан Семенович
- Серия: Штирлиц #9
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Молодь
- Переводчик: Надія Орлова
- Жанр: Политические детективы
Электронная книга - «Наказано вижити». Краткое содержание книги:
Дія роману, побудованого на документальній основі, відбувається напередодні краху гітлерівського рейху, коли реакціонери з ОСС (нинішнє ЦРУ) намагалися заключити сепаратну угоду з нацистськими ватажками.
Головний герой книги Максим Максимович Ісаєв — Штірліц, дзержинець-інтернаціоналіст, в найтяжчих умовах героїчно виконує свій обов'язок перед Батьківщиною.
Можна було б, звичайно, вважати цю відповідь конспіраторською: Канарісу не можна вірити ні на гран, розповідати йому про плани роботи по відновленню й реорганізації ідей націонал-соціалізму в світі означало б зрадити це майбутнє, бо дволикий Янус уміє торгувати — він і з чортом може провести посередницьку операцію, однак, коли Кальтенбруннер мимохідь зауважив адміралові, що перша інформація, яку передав йому він, Канаріс, далека від того, щоб визнати її по-справжньому цікавою, той заперечив: «Адже в нас була домовленість: коли ми зникнемо, я зможу особисто, у вашій присутності, поговорити з тими мультиділками Латинської Америки, які стали ними завдяки мені; без мене у вас нічого не вийде; ви — розвідник, ви знаєте, яка це ювелірна робота з тими, кого ти створив з нічого, а потім привів до могутності; вони перестали бути вашими агентами, ви залежите од них, а не вони од вас, бо ви просите грошей у міністерстві фінансів, а ті виписують будь-яку суму із своїх безконтрольних рахунків».
Думка правильна, але саме цю правильну думку Кальтенбруннер чомусь не зафіксував у своєму першому і єдиному звіті йому, Борману, хоча, як з'ясувалося, він зустрічався з Канарісом тричі.
…У машині Мюллер спитав Штірліца:
— Ви дзвонили йому?
— Ні. — Про те, що Борман під час останньої зустрічі просив його тепер тримати зв'язок через Мюллера, Штірліц не сказав: чи варто поступитися позицією без бою?
— Як ви думаєте, чим викликано цей дзвінок? — щиро дивуючись, запитав Мюллер.
— Не знаю, — сухо відповів Штірліц. — Я, принаймні в роботі з ним, дотримувався тих правил, які ми з вами обговорили.
Про те, що радіограми на Москву розшифровано, знав тільки Мюллер; стеження за Штірліцом здійснювалося під прикриттям організації його ж безпеки: «Після блискуче проведеної операції в Берні у штандартенфюрера дуже багато могутніх ворогів». Мюллер і це акуратно замотивував під час розмови з рейхслейтером; операцію по ліквідації Дагмар провели старі агенти Мюллера, його особиста гвардія, в РСХА ніхто про це не знає; і, звичайно ж, ніхто не здогадувався про те, яку гру з Москвою затіяв Мюллер, використовуючи Штірліца втемну.
Однак, поки в світі панує прихована сила Випадку, поки існує сектор різності, поки з ним під одним дахом працюють Кальтенбруннер і Шелленберг, удару можна чекати звідусіль, і яким він буде — передбачити заздалегідь неможливо.
— Він міг дізнатися про ваш арешт? — все ще запитував Мюллер, хоч відповіді Штірліца йому були зовсім непотрібні, просто йому так було зручніше думати, часу мало, треба програти всі припустимі ймовірності цього несподіваного виклику.
Якщо Борман накаже негайно вивезти цього паршивця Рубенау до Швейцарії, доведеться Штірліца перехоплювати в дорозі, саджати на конспіративну квартиру, ламати його і змушувати до гри з московським Центром відкрито.
— Думаю, що ні, — відповів Штірліц.
— А якщо йому повідомили з головного управління кріпо? — спитав Мюллер і посміхнувся з свого запитання: хто з кримінальників наважиться звернутися до рейхслейтера, перескакуючи через ієрархічні щаблини? Дурниця, таке можливо скрізь, але тільки не в Німеччині. — Ви будете відчувати мене під час розмови, Штірліц… Зосередьтесь, постарайтесь настроїтися на мою хвилю, це — у ваших же інтересах.
— Я згоден, тільки коли б я знав те, що знаєте ви, групенфюрер… Мене може повести не туди… Інформована людина ніколи не зробить тих помилок, які роблять люди, позбавлені знання…
— Ви — в ділі, Штірліц. Я не вмію зраджувати… Добрий і довірливий гестапо-Мюллер завжди страждав через свою доброту… В мене принаймні немає до вас ніяких претензій… Мої підозри живуть у мені і вмруть там, бо кращо з розумним втратити, ніж з дурнем знайти.
…Борман прийняв їх у своєму невеличкому кабінеті, на другому поверсі масивної будівлі штаб-квартири НСДАП на Вільгельмштрасе, якраз навпроти рейхсканцелярії. Обмінявшись мовчазним партійним привітанням з Мюллером і Штірліцом, Борман запропонував обом сісти в крісла навпроти себе й сказав:
— Мюллер, я хочу, щоб ви дали Штірліцу двох-трьох своїх вірних людей і негайно відправили їх у Лінц.
— Так, рейхслейтер, — відповів Мюллер, відчуваючи несподіване полегшення.
— Завдання: в районі Альт Аусзеє працює ворог. Там же, — Борман подивився на Штірліца, — в соляних штольнях депоновано скарби, які належать партії і нації. Над ними занесено меч. Необхідно відрубати ту руку, яка посміла цей меч підняти. Вам зрозуміле завдання?
— Ні, — відповів Мюллер. — Ми — секретна служба, грубі люди, рейхслейтер. Відрубати ворожу руку може й інша людина, Штірліц потрібен мені тут… Якщо ж існує якийсь особливий аспект проблеми, то Штірліц повинен його знати, інакше йому буде важко виконати завдання, яке ви на нього покладаєте.