«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Хто його знає, — Почав Лежнєв, але одразу ж махнув рукою. — Ризикнемо. Тільки б не впізнав хто в дорозі Бородатого — дуже вже відома він особа в цих місцях.
Довелося Бородатому позбутися своєї знаменитої бороди і надіти окуляри. А відповідний костюм надав йому вигляду заможного хуторянина з колоністів.
До міста, крім Лежнєва і Бородатого, мали піти Петро Олійник, Сміливий і ще один «мушкетер» — уродженець Сосновського. Компанія зібралася надто велика. Вирішили розділитися на дві групи — в одній Лежнєв, Сміливий і Бородатий; у другій — Петро і «мушкетер». Домовилися зустрітись наступного дня у сосновській церкві, де мала відбутися велика відправа. Лежнєв, Сміливий і Бородатий вийшли з загону наприкінці дня, сподіваючись іще завидна добратися до фільварку Гімпеля і там заночувати.
Спочатку цей план викликав заперечення не тільки у Сміливого, але й у Бородатого.
— Кручений старий, — сказав Сміливий про Гімпеля. — Не вірю я йому.
— Баронський холуй, — ще категоричніше мовив Бородатий. — Хазяйську доньку виховував. І так виховав, що фашисти її з відкритими обіймами прийняли. А другий гімпелівський вихованець мало не в самого Гіммлера в помічниках ходить. Та що там казати — німець завжди лишиться німцем.
Лежнєв не сперечався, але як старший групи твердо сказав:
— І все-таки заночуємо у Гімпеля.
Старий єгер зрадів Лежнєву, подав руку і Сміливому, а Бородатому ледь кивнув — певно, не впізнав. Коли Сміливий і Бородатий полягали спати, старий покликав Лежнєва на кухню і дав йому згорнутий трубкою папірець.
— Оскар просив вам або комусь із ваших передати. Він одужує. Живе в місті. Можу сказати адресу, але ходити вам туди не слід; коли щось треба, передавайте через мене.
Лежнєв розгорнув папірець, геть змережаний колонками цифр. У правому верхньому кутку стояв загальнокодовий знак «Спішно». Зрозумів, що це донесення в Центр.
— Коли Оскар дав вам цю записку?
— Вчора.
— От тобі й спішно! Минуло більше доби.
Лежнєв розбудив Сміливого, вручив йому шифрограму.
— Це треба якнайшвидше передати в Центр. Повертайтеся в загін, знайдіть мого радиста, хай негайно зв’яжеться в Москвою.
— А як же з ним? — Сміливий кивнув на Бородатого.
— Якось упораюсь. Збирайтеся, не баріться.
Отак і вийшло, що до міста Лежнєв пішов удвох з Бородатим. Хто міг передбачити, що трапиться така оказія на фільварку. Не могли передбачити й іншого…
До міста вони дісталися благополучно. А от у церкву насилу протовпились. Лежнєв не відпускав од себе Бородатого. Та невдовзі впевнився, що той не збирається тікати. Занепокоїло його інше. Визираючи Петра Олійника і «мушкетера», Лежнєв несподівано побачив Кіру Назаренко. Насилу впізнав її: у хустині, полотняному платті, в якихось дивних черевиках, вона була схожа на сільську дівчину. Лежнєв несамохіть опустив руки в кишеню, де лежав пістолет. Невже втекла з загону? Але Петро Олійник, який з’явився біля неї, розсіяв його підозри. Лежнєв пройшов мимо і, не дивлячись на них, процідив крізь зуби:
— На площі, біля церковного рундука…
Вони зустрілися біля рундука, де продавали свічки, ікони, хрестики та інший церковний дріб’язок. Лежнєв, не стримавши роздратування, тихо спитав:
— Це що за фокус?
Перебираючи мальовані іконки, Петро відповів так само тихо і спокійно:
— Ідіть за нами. Є квартира, де можна побалакати.
На брудній вуличці, що петляла навколо старого ринку, у напівпідвальній, бідно вмебльованій кімнатці, де пахло квашеною капустою, шкірою і просмоленою дратвою, на металевому ліжку сном праведника спав неголений господар-швець. Петро одвів Лежнєва в куток і сказав:
— Чого психуєш? Мій провідник зламав ногу. Довелося повернутися і взяти іншого. От і все.
— Корінна городянка, москвичка дорогу тобі в лісі показувала? — глумливо спитав Лежнєв.
— У лісі я сам дорогу знайшов, — незворушно відповів Петро. — Зате в місті дуже допомогла. Навіть квартиру знайшла. Не розкішну, як бачиш, зате швидко знайшла. Господар — її знайомий. Правда, гіркий п’яниця, але гарний чоловік. Свого часу допомагав підпільникам. Я його зранку про всяк випадок почастував.