«Привид» не може втекти
- Автор: Ростовцев Эдуард Исаакович
- Год: 1972
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Микола Сидоренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - ««Привид» не може втекти». Краткое содержание книги:
— Спокійно, — тихо мовив, а голосно запропонував: — Ходімо зі мною, дівчино, почастую пивом.
Петро сидів за окремим столиком і смоктав пиво.
— Бородатий убив діда Яроша і сам застрелився, — ледве переводячи подих, сказала Кіра. — Ось записку лишив.
Вона подала Лежнєву записку. Лежнєв замовив чотири кухлі пива і тільки після того, як їх принесли, крадькома розгорнув записку.
«Я заплутався, — насилу розбираючи почерк Бородатого, прочитав він. — Коли німці вийшли до Волги, вирішив, що всьому кінець. Мене завербувала моя колишня жінка — Ада Гімпель-Рененкампф, яку я дуже любив і яка виявилась (я пізно це зрозумів) продажною тварюкою. Жити більше не можу і не хочу. Шкода тільки сина — хлопець лишиться сиротою. Та краще йому лишитися сиротою, ніж мати такого батька.
Савицький — Бородатий — «Привид».
Внизу була приписка:
«Старий теж зрадник. Знищую себе і його заодно».
Звелівши Петрові і Кірі йти, Лежнєв трохи посидів у пивній, потім вийшов, озирнувся і подався до будинку 28.
Все було так, як розповіла Кіра: в кімнаті за столом, зронивши голову на руки, сидів мертвий Савицький-Бородатий. Перед ним лежали: пістолет, олівець, порожня пляшка з-під горілки. Господар лежав у ліжку. Картина, здалося Лежнєву, була досить ясна, і він пішов, прихопивши пістолет та олівець, які разом із запискою Бородатого прилучив потім до свого рапорту.
Увечері того ж дня, залишивши Петра на опорній квартирі, Лежнєв з Кірою і дядьком Яковом покинули місто. Зоставатися в Сосновському було небезпечно не тільки колишній перекладачці гебітскомісаріату, але й «обер-лейтенантові Зінгеру». Якова Лежнєв запросив у загін, сподіваючись, що зустріч з партизанами розвіє сумніви підпільників.
У загоні на Лежнєва чекала радіограма, яку незадовго перед його приходом прийняв Ян Манукайтіс. Радіограма була за двома підписами — Шкрабатова і начальника Штабу партизанського руху. Її адресували не тільки Лежнєву. але й Дроботу.
«Подайте максимально можливу допомогу Провідникові. Попереджаємо про особливу важливість і секретність завдання, яке він виконує. Для зв’язку з ним, під вашу особисту відповідальність, виділіть найдосвідченіших і ретельно перевірених людей. Передайте Провідникові, що він удостоєний найвищої урядової нагороди. Днями дістанете додаткові вказівки».
— Це той, який висадився разом з вами і якого ви лишили в Мисливському замку? — спитав Дробот.
— Так. Але тепер він живе в місті. Одужує.
— Хто він такий?
— Я й сам до ладу не знаю.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ
Наталі здалося, що вона божеволіє. Все, що останнім часом вона відчувала підсвідомо, чому вперто чинила опір, немовби прорвавши греблю, хлинуло в її мозок. І все-таки розум опирався, намагався відкинути страхітливу думку, яка ще місяць тому видалася б неймовірною.
А, власне кажучи, що тут неймовірного? Чому Костянтин Савицький мав бути поза підозрами? Що ти взагалі знаєш про нього? Не дурний, освічений, вихований; вміє поводитися, цікавий співбесідник. І все? Ні, не все. Він добрий, уважний, терплячий; інший на його місці, мабуть, не витримав би твоїх вередувань. Ти не уявляєш іншого на його місці? Отже, ти його любиш? Припустімо. Але що з того? Ти слідчий, комсомолка. Але ж ти ще й жінка. Жінка, яка любить. Кого? Людину, мало не вдвічі старшу за тебе? Не в цьому річ. А в чому?.. Не прикидайся — скажи самій собі, що ти думаєш, у чому підозрюєш його. Підозра? Ні, це майже впевненість.
Блакитна «Волга» з несправними дверцятами тільки одна ланка, яка потягла за собою — і це приголомшило тебе — інші. Виїзд на місце пожежі; підтасовка експертизи, знищення фотографій Ганни Щербак і, нарешті, свідчення Сільви. Пам’ятаєш, як вона описала Шефа? Високий, моложавий, сивоголовий… Ні, це якесь марення! Він же не такий — він порядний, совісний… І слиньком його не назвеш. Він воював — ще хлопчаком партизанив у загоні свого батька. Дивне прізвисько було в його батька — Бородатий. Але при чому тут батько? А при тому, що справа про пожежу на Залісній вулиці пов’язана з подіями тих років…
— Нат, що з тобою? Ми приїхали. Виходь.
Голос його знайомий до кожної інтонації. Не дивлячись на нього, тільки чуючи його голос, ти можеш сказати, яке в нього обличчя в цю мить. Зараз воно уважне, лагідне.