«Привид» не може втекти

— А тобі до його посади зась, — каже Гриць Онопрієнко. — Це заборонені прийоми. Може, він з горя доцентом став.

— Чого це ви налетіли на мене? Що я вам поганого зробив? — сміється Савицький.

— Прийшов пізніше за всіх, — визираючи з-за дверей і ховаючи пляшку шампанського, каже Бадюк.

— Ігоре Семеновичу, і ви з ними!

— Костю, ти мене знаєш давно, — я людина об’єктивна. З тебе штраф.

— Ні, останній прийшли ви, — підскакує до Бадюка Аллочка. — Штраф із вас.

— Хлопці, запросіть мене до танцю, — ставлячи на стіл салатницю і скидаючи фартух, каже Світлана Цибко. — Страх як хочеться потанцювати! Костянтине Михайловичу, запросіть же!

— А таки гріх, не запросити, коли тебе зараховують до хлопців, — усміхається Савицький.

Жарти, сміх, весела пікіровка немовби проходять повз Наталю. Вона все чує, розуміє, навіть щось комусь каже, а її думки нічого спільного не мають із різноголосими веселощами вечірки…

Чому вона тут? Треба негайно ж подзвонити, розповісти! Куди дзвонити? В міліцію? Безглуздо! Поруч стоять оперативники — співробітники карного розшуку, Гриць Онопрієнко, Світлана Цибко. Але ж Гриць і Світлана — її товариші, добрі знайомі Савицького, його колишні студенти. Вони просто не повірять їй, скажуть, що вона збожеволіла…

Чого ж вона все-таки прийшла сюди? Прийшла разом з ним… Володя Кравчук! Ось кому вона все розповість. Авжеж, Володі. Як це вона одразу не подумала про нього? Йому ж доручено шукати «Волгу». Йому й пояснювати нічого не треба. Він зрозуміє відразу. Ніхто з хлопців це зрозуміє, а він зрозуміє. Він знає про неї і Савицького більше, ніж вони самі. Він усе знає!..

Кравчук здивовано округлює очі. Але потім говорить м’яко, співчутливо:

— Заспокойся. Це гра твоєї уяви. Ти просто стомилась…

— А експертиза? А фотографії? А свідчення Пєтухової?..

— Наталко, ти мариш.

— Подумай сам, — вона вчепилася в його рукав.

— Гаразд. Я перевірю. Заспокойся. Дуже прошу, будь на рівні.

Наталі здається, що Володя не вірить. Вона намагається переконати його, але він бере її за плечі і виставляє з балкона. У кімнаті її підхоплює Сашко, і вони кружляють у вальсі. Наталя танцює машинально, думаючи тільки про те, повірив чи не повірив Володя. Та ось вона чує, як він каже:

— Світлано, не дивись так на паштет, це непристойно. Марику, вийми рукав із салатниці, а ковбасу, що взяв, так уже й бути, їж. Онопрієнко, не спи, ти не на роботі… Терпіння, друзі, терпіння! Скоро вже сядемо за стіл. Я тільки одскочу на хвилинку в одне місце, мені щось обіцяли. Костю, ти з машиною? Дай-но ключа. Я сам, не хвилюйся…

Ті півгодини, які не було Кравчука, здалися Наталі вічністю. Вона не відпускала од себе Сашка, запевняючи, що хоче танцювати, що вже не пам’ятає, коли танцювала востаннє і що сьогодні має намір надолужити прогаяне. Вона танцювала тільки з Сашком, боячись, що її запросить Савицький. Він кілька разів підходив до них, напівжартома-напівсерйозно намагався забрати її, та вона щоразу казала: