Капітан космічного плавання
- Автор: Кацай Олексій
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Космическая фантастика
Электронная книга - «Капітан космічного плавання». Краткое содержание книги:
Намагаючись відірватися від погоні, земляни випадково виходять за межі Сонячної системи і опиняються на планеті Пірр, яка дивним чином нагадує певний варіант розвитку світу, описаного Гаррі Гаррісоном в повісті «Неприборкана планета». Саме тут блукальців наздоганяють їхні переслідувачі, рятуючись від яких і водночас рятуючи піррянина Нксу, земляни втікають до іншої зірки.
Але знову й знову затяті нападники відшукують їхній апарат. Тікаючи від них, випробуючи безліч пригод на різних планетах та остаточно заблукавши у Всесвіті, земляни, врешті решт, втрапляють до світу, біля якого Ігор Норильцєв гине, захищаючи своїх супутників, а бомжиха Рибачка Сонька виявляється не зовсім бомжихою…
„А ти сам повірив би?” — майнуло в Богдана, але він важко хитнув головою, відганяючи зрадницьку думку. Про нього не йшлось. А якщо чиста правда плутає супротивника, то нехай так воно й буде. Тим більше, що це — не допит з виламуванням рук, а так — млява розвідка.
Наступні слова електратора підтвердили цей попередній висновок.
— Пос-с-с-слухайте, Кременчуку, — зовсім вже по-зміїному прошипів той, — невже ви не розумієте, що я хочу обійтись з вами по-доброму? Невже ви не розумієте, що, поважаючи ваші неабиякі здібності, я майже поставив вас на один рівень із собою? В іншому разі з вами давно розібрався би адмірал Пієтт, або навіть будь-який трансформер з банди Антілесса. Тобто, я зробив крок вам назустріч. Тепер — ваша черга.
— Але ж ви зовсім не даєте мені можливості крокувати, — окинув Кременчук задумливим поглядом еліптичну залу, явно завелику для них трьох. Було в її порожнечі щось моторошне, щось таке, що за першим же покликом електратора могло вибухнути смертельним метушінням людей та предметів.
За величезним вікном балкону мерехтіла металом безмежна поверхня Зорі Смерті. Ліворуч з непроникної темряви виринав значущий фіолетовий місяць Хота. Кременчук мигцем поглянув на нього й відчув тужливий щем: десь там знаходились Сонька з Зоребором. Що з ними зробили? Куди їх запроторили?
— Ваша Неосяжність, — кахикнув, — давайте домовимось так. Ми зможемо швидко розв‘язати усі проблемні питання, якщо в нашій розмові візьмуть участь оті дівчина й хлопець, з якими ви мене розлучили.
Якщо б у Дарт Вейдера було обличчя, то він би скривився:
— Капітане, я дивуюсь вам! Знаходячись на шляху до справжньої сили, ви турбуєтесь за долю якихось там білкових нікчем. Втім… Пропоную обмін. Я повертаю вам вашого оповідача легенд разом з його дівчиськом, а ви… Ви розкриваєте мені секрет малоенергетичного проколювання простору.
— Ох, і далося вам оте проколювання! — обличчя в Богдана було не металеве і тому гримаса його була доволі виразна.
У Дарт Вейдера виразним був зміїний голос:
— Капітане, ви гіс-с-с-сть з іншого всесвіту. Всесвіту, багатого на простір. Всесвіту, в якому цього простору все більшає та більшає, завдяки його розбіганню. На таке диво ми навіть не сподівалис-с-с-с-сь! — зненацька аж зовсім задихнувся він. — І в першому ж проколюванні!!!
Богдан теж не сподівався. На абсолютне вилікування свого божевілля не сподівався. Хоча… Тут щось про проколювання простору точиться. Фантастичне таке проколювання, але ж реальне! Невже?!.. Є щось в цьому. Невже все це насправді?!? Він же чув, чув про існування не одного, а багатьох всесвітів. І навіть про переходи поміж ними читав. Невже таки насправді!?! Але до чого тут вигадані земними фантастами світи, що існують в кожному з них???
Божевілля запаморочливо побігло по звичних ковзких рейках. А в очах заспокійливо блимало вже буденне сріблясте мерехтіння. В якому щось шипіла густо-фіолетова почвара. Про перевитрати енергії при проколюванні, чи що?
— Капітане, нам, на відміну від вас, доводиться розкручувати маховики зірок, доводячи їх до розплескування, аби здійснити одне-єдине проколювання. Для дуже незначної маси. А часу в нас дуже мало, капітане, Щільність населення всесвіту стає неймовірною. І як би не моє жорстке, але мудре й прагматичне владарювання, яке передбачає неухильний порядок та впорядкування, то місця для життя традиційних форм в ньому вже б не залишилось.
— Всесвіт, що не лине вічно кудись, а збігається в точку, — зненацька пискнув Нкса, — цікаво!
— Електраторе, ви лікуєте мене сумнівами, — додав і Богдан, думаючи про щось своє.
Дарт Вейдер на мить замовк від такої неповаги, але потім продовжив:
— Наші імперські вчені свого часу запропонували взагалі перейти до польової форми життя. І навіть здійснили це…
Постать електратора зненацька скам‘яніла і її спочатку огорнуло бузкове сяйво, котре почало швидко згущатись, а потім… Потім це сяйво, перетворившись на сферу, мляво попливло над долівкою зали, розсипаючи усібіч повільні цівки світло-фіолетових іскор. Зробило велике коло навкруги похмурої, чорної і змертвілої постаті, яка нагадувала жалобну статую на надгробку, біля якого вражено завмерли Кременчук і Нкса. Потім це сяйво знову огорнуло Дарт Вейдера й згасло. А електратор смикнувся усім тілом.
— Отож, — мовив. — Вибрані, які є вінцем еволюції білкової клітини до нанороботу, а з нього — до електромагнітного поля, можуть трансформуватись у польову форму. Але, що дасть така трансформація, коли всесвіт сколапсує, коли в ньому не зможе існувати навіть випромінювання?
Електратор зробив декілька кроків праворуч. Декілька — ліворуч. Нкса й Кременчук механічно повертались за ним, ще не відійшовши від вражаючого видовища.
— Тобто, — продовжував між тим Дарт Вейдер, — це не є виходом з ситуації. Виходом може бути проколювання навіть не простору, а мембрани поміж просторами-всесвітами, усією масою Зорі Смерті разом з Вибраними на її борту та, може, певною масою білкових нікчем, необхідною для безперебійного відтворювання нанороботів. Таким ось чином… А масу самої Зорі Смерті необхідно ще нарощувати і нарощувати, аби перетворити усю цю зоряну систему на систему подвійної зірки. Подібні роботи ведуться й в інших сузір‘ях, але ми не встигаємо… Не встигаємо!.. А тут — ви, що стрибаєте зі всесвіту у всесвіт, як…
Дарт Вейдер замовк, але відлуння його зміїного шипіння точилось, мабуть, аж до самого Хоту. На фіолетовій поверхні якого перебувала Такаманохара з Норильцєвим.
— Та ми ж не проти, щоб вам допомогти, — сторожко мовив Кременчук, — але…
Електратор рвучко здійняв руку:
— Досить. Мені легше просканувати вам мозки, але втручання в ланцюжки пам‘яті може призвести до непередбачуваних наслідків. Які стосуються цієї самої пам‘яті. Тобто, ми можемо програти. Та що залишається робити? Ви самі змушуєте мене на цей крайній крок. І нехай ви залишитесь повними дебілами після сканування, але… Але я дам вам ще один шанс. Я дам вам час, якого нам самим так не вистачає. Це буде шляхетно. Подумайте трохи, подумайте. І добровільно розкажіть мені про секрети вашого корабля.
Дарт Вейдер другий раз рвучко здійняв руку і буквально з нічого в залі з‘явився десяток кутастих.
— Перевести їх до зони головного реактора. І нехай щогодини захист зони меншає. Хай трохи посмажаться, хай їхні нанороботи радіації наковтаються, а там… Там видно буде.
Те, чому їм дозволили взяти із собою холодну зброю, стало зрозумілим лише години за дві від початку „Великого ультрафіолетового шоу”. Саме видовище могло б здатися нудним, якби загальну атмосферу урочистого слухання якоїсь дурнуватої музики в стилі „мілітарі”, не порушували епізодичні двобої під блимання фіолетових стробоскопів. Бійки із застосуванням великих ножів та невеличких мечів відбувались на приземкуватій сцені, що допотопною незграбною потворою височила посеред просторої печери, і здавались чомусь прелюдією до більш значущих дій.
Бійці, до речі, теж іноді носили доволі потворний вигляд. Поряд з тупорилими бевзями лиховісного, але цілком земного вигляду іноді опинялися якійсь кошлаті напівведмеді-напівмавпи, богомоли-переростки та жабоголові стрибунці, схожі на великих черепашок-ніндзя. Усі вони були на рівних з людьми, а останні істоти, з огляду на тварин, які доставили сюди Такаманохару з Норильцєвим, могли бути справжніми тубільцями цієї планети. Інший народ був явно не місцевий.
Згори звисали чималенькі сталактити і Сонька інколи кидала на них стурбовані погляди, намагаючись не пропустити тієї миті, коли вони почнуть відриватися від стелі та й бомбардувати паралельні ряди лавок, на яких завмерли десятки глядачів. Чи слухачів?
І ще… Ще дивно було спостерігати за тим, як з розпухлого огрядного бабиська Лея перетворюється на крупну й владну жінку. Це з нею почало відбуватись відразу опісля того, як вона, всадивши Норильцєва з Такаманохарою на лавці останнього ряду, посунула карбованим кроком по вузькому проходу до отих приземкуватих помостів, що вистрибували з пітьми за кожного спалаху стробоскопів. А самі геометрично вивірені ряди лавок чомусь викликали в Ігоря відчуття перебування в католицькому костелі.