Капітан космічного плавання

— Ой, красунчику, та який же ти наполегливий! — вишкірилася Лея і Ігор з відразою відсахнувся від її зіпсутих зубів. — Хочеш сказати, що нічого про Зорю Смерті не знаєш?

Хлопець, що ще не відійшов від вигляду роту головного квартирмейстера, з огидою похитав головою.

— Що, скажеш, і про Дарт Вейдера нічого не чув?

— Дар Ветера? — не розчула Такаманохара.

— Якого такого Дар Ветера?! — хтива посмішка Леї змінилася звіриним оскалом. — Дарт. Вейдера. Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт! Електратора усього всесвіту, що збігається до нього. Електратора великого й незнищенного. Того, що дає нам життя, їжу та видовища у цьому всесвіті, що збігається до нього. Хай Дарт! Хай Дарт! Хай Дарт!

Очі в хотіанки закотилися під лоба, а сама вона розпочала тихесенько розгойдуватись на місці:

— Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, виведе усіх нас зі Всесвіту, що збігається до нього, у новий всесвіт, великий, теплий і світлий. Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, саме для цього повернувся до традиції і знайшов Хот — колиску залюдненого Всесвіту, що збігається до нього.

Лея аж підвивати розпочала:

— Дарт Вейдер, Великий і Незнищенний, побудував тут Зорю Смерті, примусивши Хот обертатись навколо неї. І коли Зоря Смерті сягне такої величини, що навколо неї розпочнуть обертатися й зірки, ми крізь смерть підемо до нового життя з Всесвіту, що збігається до Дарт Вейдера, Великого й Незнищенного…

— Агов, — врешті решт, не витримав Норильцєв і поторсав квартирмейстера за плече, виводячи її зі стану раптового трансу, — агов, зрозуміло, зрозуміло…

— Нічого не зрозуміло, — прокректала в свою чергу й Такаманохара та й втупилася в ще трохи каламутні очі хотіанки. — Ти що, хочеш сказати, що цей Всесвіт збігається?!..

— А то ти сама не знаєш! — зла труснула та головою, потроху приходячи до тями.

— Не знаю! — аж зубами заскреготала Сонька. — Ми з такого далекого світу, що нам взагалі тут нічого не відомо.

Лея, вже цілком оговтавшись, примружила очі:

— Навіть так? — спитала. — Хочеш сказати, що є світи, де Імперія не панує? Ну, тоді зрозуміло, чого вас на перевиховання до нас засунули. — І ковзнула поглядом по синтезатору Норильцєва, що виглядав з-за його спини: — Слухай, а ти часом не з тих?… Не з оповідачів легенд? — І, не чекаючи відповіді, труснула головою: — Дивись, у нас цього не дуже полюбляють. Своїх дармоїдів вистачає. Ну, гаразд, пішли!

Та й хльоснула хлистом в напрямку кам‘яних східців. Водночас нагорі щось заревло і різкі звуки якоїсь механічної музики розкотилися по улоговині, що в цьому місці цілком перетворилася на ущелину. А потім хотіанка важко повернулась на низьких підборах і перевальцем посунула нагору, не обертаючись і особливо не переймаючись тим, чи йдуть за нею привезені невігласи.

Невігласи повернули обличчя одне до одного і Такаманохара зненацька аж внутрішньо здригнулась, зблизька побачивши очі Норильцєва. В яких вже не залишалося аж нічого дитячого. В яких холодно плюскотіла чоловіча суворість і незборима рішучість.

- Ігорю, — прошепотіла Сонька і хотіла було сказати „що з тобою?”, але замість цього видихнула зовсім вже невпевнено: — Що робитимемо?

— А за господаркою підемо, — криво посміхнувся той. — Роздивимось А потім вже вирішуватимемо.

І, поправивши за спиною синтезатор, а на поясі — акінак, рушив нагору.

- Ігорю, — застрибала за ним Такаманохара, — Зореборчику, так на тому ж супутнику штучному… Тобто, на планеті штучній… На Зорі Смерті отій… Капітан там із Нксою.

— Та я вже зрозумів, — метельнув довгим волоссям Норильцєв. — Але як діставатися до неї будемо? На жабах отих? Давай-но роздивимось, — повторив, — а потім щось вигадаємо. Обов‘язково вигадаємо.