Повзе змія

Несподівано для себе Олена усвідомила: вона сама хоче дивитися подібне, хоча раніше не помічала за собою схильності до кривавих телесюжетів і цілком задовольнялася «Кухонним базаром», де приємні люди говорили про приємні речі. Можливо, їй дійсно не вистачало чогось такого. Може, справді потрібен вихід таким ось емоціям, почуттям. Це, мабуть, називається адреналіном.

Коли вони глупої ночі з червоними очима і важкими головами в буквальному розумінні слова виповзли з монтажної, Олена раптом знову захотіла переглянути те, що вийшло в Корнієнка. І хоча працював він, а вона сиділа поруч, втому відчувала більше. Іноді хотілося вставити своє авторське слово в зміст, як це вона робила, збираючи до купи відзнятий «кухонний» матеріал, цього разу такі номери не проходили. Її думка зовсім не цікавила режисера, а раз так — то і відеоінженер Льоша чхати на неї хотів.

Відіспавшись, Олена приїхала на студію і переглянула першу програму вже на свіжу голову. Дивно, але їм справді вдалося зліпити портрет такого собі монстра. Хоча, поклавши руку на серце, трохи старший за неї хлопчина за ґратами й далі не дуже видавався їй таким чудовиськом. Але тут, як кажуть, ніде правди діти. На своєму місці опинилося все: розгублена мама, справедливі та мужні менти, нещасні жертви, а головне — наджорстокий садист Богдан Баглай, непоганий гравець у шахи і навіть глибоко в душі поет.

Ну, про поетів у Олени Суржі склалися свої уявлення. Але сама вона не могла заримувати до ладу кількох рядків, а ось Богдан Баглай може. Зрештою, це нічого не означає. Як казав хтось із слобожанських ментів, Богдан Баглай — бандит і вбивця.

Треба телефонувати в Слобожанськ та всім іншим. Нехай дивляться. Цікаво, чи подивиться сам Баглай? Мабуть. Коли він ще в СІЗО, то обіцяли.

Уже через три дні Богдан Баглай зник із думок Олени Суржі. Треба було впритул займатися людожером із Черкас. Вірніше, із села під Чигирином. Коли вірити інформації, він та його співмешканка, така сама закінчена алкоголічка, торгували на базарі в райцентрі людським м'ясом, видаючи його за молоду телятину. Дешевий товар з’являвся в них наступного дня після того, як безслідно зникала молода дівчина. Убивав він сам, перед тим, як нести на базар, куштував. Подруга не те щоб гидувала… Ну, не хотілося чомусь. Убити встигли двох, м’ясо продали лише з однієї. Коли цю історію розповіли Малиновському, в нього очі заблищали яскравіше за стоватні лампочки. Матеріал може вийти — народ від «ящиків» не відтягнеш. Ще місяць тому Олена б не повірила, але тепер навіть втягнулася, поділяючи радість продюсера-коханця.

Справді, не тема — ляля.