Тварина, обдарована розумом

«Цілий рік, цілий рік уже минув, і Майкл протягом усього цього часу перебуває за ґратами, — мов докір, докучала їй думка. — Страшно навіть подумати, що він вийде на волю аж 1976 року, за чотири роки. В нього вкрали п’ять років життя і лише тому, що Майкл відмовився піти на війну, яку вважав несправедливою. Конформізм, перетворений на тиранічний закон, свобода совісті, котрою нехтують задля свободи… А Лізбета. Ні, я не жалію Лізбету. Вона зрадила, намагалася завдати шкоди. Я не знала, куди сховатися від її очей, коли вона дивилася на мене. «Ви самі могли б добре зрозуміти, що для нього ви тільки чергова жертва».

Та все ж таки Лізбета жінка. Тільки жінка може знайти слова, що завдають такого болю, підступна стилістична знахідка, котру ніколи не забудеш: «Чергова жертва».

Арлетта відчула, що її обличчя аж затверділо. Вона простягла ліву руку, помацала на столі. Годинник лежав, як завше перекинутий склом долі. Манірні, майже нерозбірливі цифри блиснули в напівтемряві. Було двадцять хвилин на п’яту чи на шосту. «Невже вони не могли написати ці цифри, як слід? Адже годинник для того створений, щоб по ньому визначати час». Вона обернулася. Севілла спав, згорнувшись калачиком, і сопів. Обличчя в нього зовсім дитяче і нагадувало лагідне левеня. Велика голова, здавалося, мирно лежала на схрещених лапках. Арлетту захлинула хвиля ніжності Вона поклала руку на його розкрите плече, але негайно прибрала її. «Він так швидко прокидається. Я ніколи цього в нього не спитаю. Є важливіші речі в його житті. Чоловік не знаряддя, яке можна взяти, а відтак покласти на місце. Але чому я не можу думати про це, не жаліючи Бі й її мертвонароджене дельфіня? Яке горе пережила вона! Яка ж трагедія, коли перша пара дельфінів, що розмовляє людською мовою, ніколи не матиме нащадків. Пригадую, як розчарувався Генрі рік тому, коли Бі відмовилася од присутності іншої дельфінки в басейні, і як він зрадів, коли Бі завагітніла. «Ось побачиш, побачиш, — казав він, — це дельфіня розмовлятиме двома мовами». Боже мій, і тут такі жахливі пологи, що тривали кілька годин. Якщо ми втратимо Бі, то й втратимо Фа. Втратимо все. Ой, не можу більше думати про це. І відтоді це тупцювання на місці у вивченні свистів, ці нечувані труднощі: «Бі, як ти скажеш мовою свистів: «Кинь мені це кільце»?» — «Я не скажу». — «Чому?» — «В морі немає кілець». Либонь, у людей є безліч речей, які не мають собі еквівалентів у мові дельфінів, а деякі свисти майже неможливо відтворити людським мовним апаратом. Чи не доведеться винаходити машину, що мала б свистіти по-дельфінячому? Генрі занепав духом, почував себе пригніченим. «Я зганьбив свою репутацію, я нічого не досяг, нічогісінько! Двоє дельфінів, що розмовляють, — це ще не все поріддя. Адамсе, ви мусите збагнути, що це триватиме довго. Дослід лише починається. Кожен дослід вимагає тривалого часу. Я нічого не можу зробити. Ми тільки на півшляху. За два роки, так, може, за два роки ми оволодіємо мовою дельфінів і тоді зуміємо навчити англійської мови все поріддя дельфінів».