Там, за межею...
- Автор: Косовська Аліна
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Інтерпрес ЛТД
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Там, за межею...». Краткое содержание книги:
Не забутими лишились i люди з Донбасу, можливо тому, що я сама — мешканка мiста Авдiївка, що неподалiк тимчасово окупованого Донецька. Мiсцевi бувають рiзнi, але трапляютьс i патрiоти. Один з героїв повiстi на псевдо Турист — втiлення саме цього образу.
Звiсно, є на вiйнi i дiвчата. Обравши бойову посаду та переживши численнi прояви дискримiнацiї вiдносно жiнок в силових структурах, я описала образ Афiни, що чимось дуже нагадує мене саму.
Автобус "Маріуполь — Мінськ" повільно повз крізь холодну темряву, зловісно ворушачи прапорцями радянської Білорусі. Здавалось, це був автобус не в сусідню державу, а в минуле тисячоліття. Гомель зустрів Грача темними порожніми вулицями майже в центрі міста. Здавалось, обласний центр мирної країни на ніч вимирав так само, як прифронтові містечка Донбасу. Десь по тьмяному світлу в одинокому віконці розвідник знайшов кімнати відпочинку, де і вмостився спати, намагаючись не дивуватись порожнім коридорам з обшарпаними стінами.
Зустрівшись з потрібними людьми та позичивши у них автівку, як і було заплановано, Роман Грачов відправився в східну частину Білорусі, ближче до кордону зі своєю колишньою Батьківщиною. Там боєць поселився в квартирі, про яку не знав ніхто, крім Антона-Ваяра і його доброго знайомого з Мінська. Зупинятись в готелі було ризиковано, а ночувати в автівці не хотілось — легенда пропроросійського фотографа-фрілансера, яким Роман мав представитись російським солдатам, вимагала ретельної підготовки в конспіративному помешканні.
Кілька днів розвідник їздив по місту, фотографував нікому не потрібні радянські пам'ятники і придивлявся до плину життя. Починались теплі весняні дні, і чимало туристів з сусідньої країни неспішно прогулювались правильними асфальтованими вулицями, серед яких непоміченою не пройшла 6 навіть зайва кішка. Неподалік центрального парку розташувалась будівля КДБ, потрапити в підвал якої Грачу явно не хотілось, тому він старанно намагався загубитись у натовпі.
Примітивши собі потрібні місця в місті, наступного ранку розвідник поїхав на природу. В лісах, що тільки-но прокидались від зимового сну, скидаючи вже не потрібний сніг у блакитні озера, надійно сховалась одна з військових баз. Лишивши машину в кілометрі від неї і одягнувши спортивного костюма російської збірної, ще в довоєнний час подарованого йому другом з Москви, Роман відправився на пробіжку вздовж озера, анітрохи не здивувавши російських солдатів.
Оглянувши таким чином місцевість, наступного дня він вже під'їхав до КПП на своєму автомобілі. Одягнений в пристойну чорну куртку і джинси, нічим не нагадував вчорашнього спортсмена. Представившись російським фотографом і показавши відповідне посвідчення, невідомо як зроблене Степаном в Краматорську, Грач заїхав на базу. Командир бригади, товстий лисий сибіряк з неприємним басистим голосом, недовго думаючи, дозволив фотографувати тренування і злагодження підрозділів. Це і було потрібно розвідникові.
Трохи фотографуючи і зберігаючи на таємну флешку, а більше — запам'ятовуючи бойові розрахунки ворога, Роман Грачов непомітно для себе тиждень провів на російській базі, і так само таємно повернувся в Україну, не викликавши жодної підозри у співробітників КДБ. Згодом, кажуть, на тій базі відбулась якась диверсія. Деякі з мін розірвались у стволах мінометів, знищивши з кілька десятків досвідчених артилеристів, «героїв новоросії». Але хто його зна, може, це просто боєприпаси браковані були.