Там, за межею...

Фантом не любив убивати звірів. Він сприймав природу як щось цілісне і непорушне. Людина для природи була чужим, хижаком, тож безжальні степи завжди видавали чужинця з блискучим автоматом на тлі закривавлених бур'янів. Фантом — досвідчений мисливець, вмів одразу побачити звіра в густих лісах та безкрайніх степах. Особливо гарно відчував присутність найстрашнішого хижака на планеті — людини.

— Звір не стане нападати просто так. Він це робить або для того, щоб з'їсти, або — відчуваючи смертельну небезпеку. Людина ж може вбити, навіть коли ти без зброї, — розповідав Фантом, розставляючи глиняні глечики на запашному дерев'яному столі.

Розвідники розслаблено сідали коло столу та заходились їсти, бо знали: де-де, а в хатинці Фантома їм точно нема чого боятись...

Теплими весняними днями розвідники блукали мальовничими лісами Карпат, насолоджуючись спокоєм та ароматом хвої, незнайомим степам Східної України.

— От чим тобі не розвідка, — всміхався Малий, стоячи на вершині Говерли та здіймаючи руки назустріч сонцю, що не шкодувало своїх лагідних променів для дивних мандрівників.

Їм подобалось прокладати нові стежки крізь чагарі, годинами блукати серед тисяч схожих одне на одне дерев, аби околицями дістатись до нової вершини, дивуючи навіть досвідчених туристів. Людей, що бачили на власні очі смерть, чули її запах зовсім близько — той приємний і трохи страшний аромат пороху, коли ворожа куля пролітає в кількох сантиметрах від твоєї голови, — гори анітрохи не лякали. Але на Сході важкими вибухами продовжувала гуркотіти війна, тож після короткотривалого відпочинку бійці так само непомітно, один за одним, повернулись на фронт.