Там, за межею...

"Бах!" — почулося з-за лісу. Знов працював міномет. Афіна, не звертаючи уваги на зловісний свист, взяла гвинтівку і вилізла на бруствер, вдивляючись у сірий горизонт. "Бабах!" — ще один спалах розірвав небокрай одразу після вибуху. Розвідниця витягла з кишені свого малюнка і намалювала знак питання десь за лісом.

— А тепер — бігом в бліндаж! — крикнула Малому, і вони стрімголов побігли, ховаючись за тонкими деревами і ухиляючись від уламків, що свистіли зовсім близько.

На карті на місці знака запитання розкинулось невеличке озеро. Степан одразу здогадався, що воно цілком може бути висохлим, а це — чудове місце для міномета.

Наступного ранку Турист з Адольфом, який непогано знав саперну справу, наважились підійти ближче до водойми, а заодно — і прокласти стежку для всієї групи.

На календарі був кінець березня, але погода про це, схоже, не здогадувалась. Ішов мерзотний дрібний дощ при температурі близько нуля. Ранкову тишу іноді розривали поодинокі вибухи та погрозливий стрекіт кулеметів. Крижаний вітер голками пронизував тіло.

Двоє розвідників тихцем ішли понад посадкою, часто зупиняючись і прислухаючись до оманливої тиші. Дивом промайнули кількасот метрів лісу, коли перед їхніми очима з'явилась та сама висохла калабаня. Висока трава біля неї ніби зловісно шепотіла щось про те, що вдвох лізти далі не варто, тому Турист дістав із нагрудної кишені невеличкий предмет, загорнутий в чохол кольору сухої трави.

— Що це? — покосився на нього Адольф.

— Диктофон, — гордо відповів Турист, вмикаючи пристрій.