Хрест із сапфірами
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-938-071-5
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Хрест із сапфірами». Краткое содержание книги:
Для широкого кола читачів.
Він з півтори хвилини послухав, і до нього підкрався біс сумніву. Може, він марно затягнув двох англійських поліцейських у нічний закуток лугу? Двоє священиків неквапливо, мирно й благочестиво бесідували, як і належить священикам. Розмовляли про найбільш нематеріяльні богословські загадки, які тільки можна собі уявити. Приземкуватий священик з Ессекса говорив простіше, повернувши своє кругле обличчя до зірок, котрі світили все яскравіше. Його співрозмовник сидів з опущеною головою, так ніби вважав, що не гідний поглянути на них. Та більш невинну й духовну бесіду навряд чи почуєш у білому італійському монастирі чи іспанській катедрі.
Перше, що він почув, було завершення фрази отця Бравна:
— …те, про що йшлося середньовічним схоластам, коли вони говорили про непохитність небес.
Високий священик кивнув схиленою головою й сказав:
— О так, ці сучасні безбожники закликають до розуму, та той, хто подивиться на ці мільйони світів у Всесвіті, відчує, що десь далеко понад нами можуть існувати світи, де розум буде цілком нерозумним.
— Ні, — відізвався інший священик, — розум завжди розумний, навіть в останньому забутті, навіть у втраченому світі речей. Я знаю людей, котрі звинувачують Церкву в тому, що вона недооцінює розум, та в цьому випадку йдеться лише про інший шлях. Церква визнає вищість розуму й дотримується думки, що Бог є межею для розуму.
Високий священик підняв своє суворе обличчя до всіяного зорями неба й промовив:
— Та хто знає, чи в цьому безмежному Всесвіті.
— Він безмежний лише в фізичному значенні, — сказав низький священик і різко повернувся до співрозмовника, — але він не виходить поза межі закону істини.
Валантен мовчки сидів за деревом і копирсався в нігтях. Йому здавалося, що він чує, як англійські детективи кепкують з нього, бо це ж він затягнув їх у таку далечінь лише для того, щоб послухати метафізичну балаканину двох підстаркуватих священиків. Через власну нетерплячість детектив пропустив складну відповідь високого священика й коли знову почав прислухатися до розмови, почув голос отця Бравна:
— Розум і правосуддя панують навіть на найбільш віддаленій і пустельній зірці. Погляньте на ці зірки. Хіба вони не виглядають, як діяманти й сапфіри? Гаразд, уявіть собі будь-які екземпляри зі сфери біології або геології, ну, уявіть собі рослину або камінь. Подумайте про діямантовий ліс з діямантовим листям. Спробуйте уявити, що синій місяць — це велетенський сапфір. Та не уявляйте собі, що всю цю фантастичну астрономію може бодай якось змінити розум або правосуддя. На опалових рівнинах, під перловими кручами ви знайдете ту саму заповідь: «Не вкради».
Валантен якраз збирався піднятися, бо в цій незручній засідці в нього заклякло все тіло, й тихо відійти. Він уперше в житті повівся, як останній дурень. Та було щось дивне в мовчанні високого священика, й він вирішив зачекати, що ж той відповість. Коли високий врешті заговорив, то сказав зовсім просто, низько схиливши голову й склавши руки на колінах:
— Гаразд, я думаю, що інші світи можуть піднятися вище від нашого розуму. Таємниця небес — незвідана, і я можу лише схилити перед нею голову.
Потім, не піднімаючи голови й не змінюючи інтонації, він продовжив:
— А тепер віддавайте хрест із сапфірами. Ми тут самі, і я можу розтрясти вас, як солом’яну ляльку.
Напевно, тому, що він не змінював ані положення, ані інтонації, ці слова пролунали з дивною силою. Та охоронець реліквії лише ледь повернувся до співрозмовника. Його невиразне обличчя було звернене до зірок. Може, він не зрозумів. А може, зрозумів і заціпенів від страху.
— Так, — сказав високий священик, тихо й не ворушачись, — так, я — Фламбо.
Потім зробив павзу й додав:
— То що, ви дасте мені хрест?
— Ні, — сказав інший, і це коротке слово пролунало щонайменше дивно.
Фламбо раптово скинув зі себе вдавану благочестивість. Великий злодій сперся на спинку лавки й тихо засміявся.
— Ні! — вигукнув він, — ви не віддасте, ви ж — гордий прелат! Ви не віддасте, неодружений простак! Хочете, я скажу вам, чому ви не віддасте мені цей хрест? Тому що він давно-віки в моїй кишені!
У сутінках маленький священик з Ессекса повернув до співрозмовника своє здивоване обличчя й боязко сказав:
— Ви… ви впевнені?
Фламбо аж закричав від захоплення.
— Звичайно! Ви кращий, ніж театр! — кричав він. — Так, ви, стара ріпо, я впевнений! Я здогадався зробити дублікат потрібного пакунка, і тепер, шановний мій, ви тримаєте дублікат, а я — коштовності. Отче Бравн, це старий виверт, дуже старий виверт.