Іліада

816] «Ах ви, нещасні вожді і порадники війська данаїв! 817] От доведеться вже вам од вітчизни і друзів далеко 818] Тіл ваших жиром лискучим під Троєю псів годувати! 819] Але скажи, Евріпіле-герою, годованцю Зевсів, 820] В силі затримати Гектора міць величезну ахеї 821] Чи упадуть і загинуть, його переборені списом?» 822] Відповідаючи, так Евріпіл йому ранений мовив: 823] «Жодного, паростку Зевсів, Патрокле, рятунку ахеям 824] Більше нема, – побіжать до човнів вони чорних небавом! 825] Найхоробріші вої, що досі були поміж нами, 826] При кораблях полягли, стрілою троян або списом 827] Вбиті нещадно. А сила ворожа зростає всечасно. 828] Тож порятуй мене зараз, веди до човнів чорнобоких, 829] Вийми стрілу із стегна і теплою змиєш водою 830] Чорную кров, а рану добірним посиплеш вигойним 831] Зіллям, що ти його, кажуть, навчивсь пізнавать від Ахілла, 832] Той – від Хірона, що був справедливіший серед кентаврів. 833] Що ж до своїх лікарів – Подалірія та Махаона, 834] То, як здається, із раною той десь лежить у наметі 835] І бездоганного лікаря сам потребує, а другий 836] Десь на троянській рівнині змагається з лютим Ареєм». 837] В відповідь мовив до нього Менойтів син веледужий: 838] «Що ж воно буде? І що нам робить, Евріпіле-герою? 839] Я побіжу до Ахілла відважного слово повідать, 840] Як староденний звелів мені Нестор, захисник ахеїв. 841] Але й тебе не покину самого я тут знемагати».

842] З словом цим, груди обнявши, повів він керманича лкЩ 843] Аж до намету. Служник розстелив йому шкури волові. 844] Там він лягає, й Патрокл із стегна йому гостропекуче 845] Вістря ножем вирізає і, теплою змивши водою 846] Чорную кров та коріння гіркеє руками розтерши, 847] Зілля вигойного сипле на рану й загоює зразу 848] Ввесь її біль, і рана присохла, і кров зупинилась.