Іліада

655] В відповідь Нестор до нього промовив, їздець староденний:

656] «Нащо Ахілл так би мав за синів турбуватись ахейських, 657] Стрілами ранених? Досі хіба йому ще невідоме 658] Лихо, якого військо зазнало? Із нас-бо найкращі 659] На кораблях полягли, побиті й поранені тяжко. 660] В ранах від стріл Діомед, Тідея нащадок могутній, 661] Зранений теж Одіссей-списоборець і з ним – Агамемнон, 662] Рани страшної зазнав у стегно й Евріпіл войовничий. 663] От і цього юнака ледь вихопив я з бойовища – 664] Був він стрілою поранений. Тільки Ахілл благородний 665] Не відчуває жалю і не журиться лихом данаїв. 666] Чи дожидає він, щоб при даремних зусиллях аргеїв 667] Бистрі їх судна на березі моря вогнем запалали, 668] їх же самих перебито було до останку? У .мене 669] Сил вже нема, що колись у тілі буяли гнучкому. 670] О, коли б юність мою і колишню могутність вернути 671] З днів тих, коли з елеянами виникла в нас ворожнеча 672] Через крадіжку корів і сина я вбив Гіпероха, 673] Дужого Ітімонея, що жив у славетній Еліді. 674] Череду викрав я в них, щоб помститись, а він, захищавши, 675] Був тоді списом моїм у першому шерезі вбитий; 676] Тільки упав він – і всі відразу розбіглись селяни. 677] Здобич велику із поля тоді ми до себе погнали – 678] Черід корів п'ятдесят і отар стільки само овечих, 679] Стільки ж свинячих гуртів і розкиданих вільно козиних. 680] Сто й п'ятдесят іще коней буланих тоді ми відбили – 681] Дужих кобил, в багатьох були ще до того й лошата. 682] Ночі тієї ж усю ми цю здобич у Пілос пригнали, 683] Місто Нелеєве, й серцем мій батько Нелей звеселився, 684] Глянувши, скільки, ще зовсім юнак, у поході здобув я. 685] Ледве світать почало, окличники вийшли скликати 686] Всіх, у кого борги на священній лишались Еліді. 687] От позбирались вожді пілоського люду і стали 688] Здобич ділить, багатьом-бо епеї лишалися винні 689] З днів, коли ми, малолюдні, у Пілосі злидні терпіли. 690] Зла нам багато вчинила Гераклова сила могутня 691] В роки минулі – кращі тоді з нас загинули люди. 692] Славних дванадцять синів Нелей породив бездоганний, 693] З них я зостався один: усі-бо загинули інші. 694] Тим-то, пишаючись, так міднозбройні знущались епеї, 695] Нас зневажали і всякої кривди чинили багато.

696] Череду гарних корів і велику отару овечу 697] Взяв собі сивий Нелей, по триста голів, з пастухами. 698] Заборгували чимало й йому на священній Еліді: 699] Четверо коней, у гонах звитяжні, із повозом разом 700] Мали прибуть на змагання тоді й за триніжок коштовний 701] Участь узять в перегонах. Та Авгій, воїв керманич, 702] їх захопив, відпустивши візничого в смутку без коней. 703] Тим-то словами його і ділами розгніваний старець 704] Взяв собі долю достатню, а решту віддав для народу, 705] Ділячи так, щоб ніхто не лишився без рівної частки. 706] Кожного так наділивши, приносить ми стали по місту 707] Жертви священні богам. Та вже третього ранку епеї 708] Разом усі – й піхотою, і однокопитими кіньми 709] Вийшли на нас. Із ними – озброєні два Моліони, 710] Підлітки ще, з військовою справою мало знайомі. 711] Місто в нас є Тріоесса, стоїть на узгір'ї високім, 712] Окрай пілоських пісків і від річки Алфею далеко. 713] Прагнучи місто розбить, облягли його раптом епеї. 714] Та лиш рівнину вони перейшли, як з Олімпу Афіна 715] Миттю вночі прилетіла вістункою й стати до зброї 716] Нам наказала. Охоче зібрались до Пілоса люди: 717] Рвались до бою вони. Мій батько Нелей не дозволив 718] Стати до зброї мені і сховав мій повіз і коні. 719] Він-бо вважав, що я досвіду в справах військових не маю. 720] Я ж, хоч і піший пішов, але й між комонників наших 721] Вже визначався, – так повела нашу битву Афіна. 722] Є в нас ріка Мініей, недалеко від міста Арени 723] В море впадає, – зорі там божистої ми дожидали, 724] Вої пілосців комонні, туди напливала й піхота. 725] Разом з'єднавшися там і озброєння все одягнувши, 726] Ми добулися опівдні до течій священних Алфею. 727] Там премогутньому Зевсові жертви ми склали прегарні, 728] Також Алфею бика і так само бика Посейдону, 729] А ясноокій Афіні – з черід щонайкращу корову. 730] Потім вечеряти стали, розсівшися скрізь по загонах, 731] І полягали до сну, з плечей не знімаючи зброї, 732] Над течією ріки. А тим часом зухвалі епеї, 733] Прагнучи місто розбить, навкруги вже його обступили. 734] Але велике на них дожидало ще діло Арея. 735] Тільки-но бо світлосяйне з'явилось на обрії сонце, 736] Бій почали ми, з молитвою Зевса призвавши й Афіну. 737] Зразу ж, як тільки з епеями бій в пілосян розпочався, 738] Першим я Мулія-списника вбив і здобув його коні 739] Однокопиті. Зятем державному Авгію був він, 740] Старшої доньки його, Агамеди русявої, мужем, 741] Знахарки зіль лікувальних, що родить земля їх безкрая. 742] Мідним я списом ударив його, коли він наближався, – 743] В куряву так і зваливсь. Я ж, стрибнувши в його колісницю, 744] Став поміж воїв передніх. Тим часом зухвалі епеї 745] Кинулись врозтіч усі, побачивши вбитого мужа, 746] Воїв комонних вождя, що був у боях наймужніший. 747] Вслід я за ними помчав, до чорної бурі подібний, 748] Взяв п'ятдесят колісниць, і з кожної воїнів двоє, 749] Списом моїм переможені, землю гризли зубами. 750] Був би я вбив тоді Актора юних синів, Моліонів, 751] Та їхній батько, землі потрясатель широкодержавний, 752] Виніс із бою обох, густою окутавши млою. 753] Сили великої все ж надав тоді Зевс пілосянам. 754] Гнали-бо ми ворогів по широких просторах рівнини, 755] їх убивали нещадно й озброєння гарне знімали. 756] А як в Бупрасій дісталися ми, на пшеницю багатий, 757] До Оленійської скелі, до пагорка, що Алесійським 758] Зветься, то звідти назад наше військо вернула Афіна. 759] Там я останнього ворога вбив і покинув. Ахеї ж 760] Знову з Бупрасія бистрих погнали до Пілоса коней. 761] Славили Зевса усі між богів і Нестора в людях. 762] Був я такий, якщо був ним колись, між мужами. Ахілл же 763] Втіху волів лише сам із доблесті мати своєї. 764] Ще він заплаче, боюсь, коли весь народ наш загине. 765] Друже мій любий, згадай, що Менойт тобі сам заповідав 766] В день, коли з Фтії тебе виряджав він до сина Атрея. 767] В домі якраз ми були тоді – я й Одіссей богосвітлий. 768] Отже, ми чули усе, що тобі того дня він повідав. 769] Бо у залюднений дім приходили ми до Пелея, 770] В військо скликаючи люд по ахейській землі многоплідній. 771] Там ми застали тоді героя Менойта у домі, 772] Також тебе і Ахілла. Пелей же, їздець староденний, 773] Жирні палив громовладному Зевсові стегна бичачі 774] В себе в подвір'ї. Чашу тримав у руках золоту він 775] І іскрометним вином поливав палаючу жертву. 776] М'ясо бичаче ви вдвох готували, а ми з Одіссеєм 777] Стали при вході. Здивований кинувсь Ахілл, і, за руку 778] Взявши, повів нас до себе, і, сісти обох запросивши, 779] Нас пригощати почав, як то для гостей подобає. 780] Потім, коли вже їдою й питтям ми усі вдовольнились, 781] Став я до вас говорити й запрошував їхати з нами. 782] Згодні були ви обидва, а інші – поради давали. 783] Старець Пелей наказував синові свому Ахіллу 784] Доблесним бути в боях і тим перевищувать інших. 785] Саме тоді і Менойт тобі, Акторів син, заповідав: 786] «Сину мій любий, тебе Ахілл перевищує родом, 787] Хоч ти і старший роками. Зате він багато сильніший. 788] Допомагай же йому порадою й словом розумним, 789] Будь йому прикладом, він до доброго завжди прихильний». 790] Так заповів тобі старець, а ти вже й забув. От і нині 791] Слово промов до Ахілла – розумний він, мусить послухать. 792] Може, тобі, з допомогою бога, його й пощастило б 793] Переконати, бо завжди порада нам дружня до речі. 794] А як боїться душею якогось богів віщування, 795] Чи сповіщала від Зевса про щось йому мати поважна – 796] Хай відрядить хоч тебе й мірмідонян ще й інших з тобою 797] Швидше пошле, – чи не станеш ти світлом рятунку данаям. 798] Хай свою зброю ясну дозволить тобі одягнути, – 799] Може, за нього прийнявши тебе, хоч трохи ахеї 800] Січу зупинять, і легше зітхнуть войовничі ахеї, 801] Втомлені боєм важким, – на війні відпочинок короткий. 802] З свіжими силами від кораблів і наметів ви легко 803] Під Іліон відженете знеможене військо вороже». 804] Мовив це й тим схвилював він у грудях Патроклові серце, – 805] Вздовж кораблів той помчав до Ахілла, до внука Еака. 806] До кораблів Одіссея божистого бігши, дістався 807] Швидко Патрокл до місця, де збори і суд учиняли 808] Люди, і де олтарі збудували вони для безсмертних. 809] Паросток Зевсів йому, Евріпіл, там поранений стрівся, 810] Син Евемона, – в стегно уражений злою стрілою 811] Йшов він із бою, кульгаючи, й піт обливав йому рясно 812] Голову й плечі, і чорная кров струмувала невпинно 813] З рани страшної, та дух залишався у нім непохитний. 814] Глянув Менойтів син веледужий і жалем пройнявся, 815] І з співчуттям щиросердим він слово промовив крилате: